Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Аж у 28 я вирішила зайнятися балетом. І знаєте, що з цього вийшло?

Аж у 28 я вирішила зайнятися балетом. І знаєте, що з цього вийшло?

6 хв на читання
Про що цей текст: Історія 34-річної викладачки іноземних мов Вероніки Хорської, яка лише нещодавно почала займатися балетом, хоча мріяла про це з 5 років.
Читати повну версію

І коли я так зможу?

Моє перше побачення з балетом відбулось десь між четвертим і п’ятим роком життя. Перший спогад такий: моя тітка Галя, професійна балерина, закидує ніжку в алізґоні (балетна позиція у повільній частині танцю адажіо, — авт.) і утримує. А я дивлюсь на це, і в голові — тільки одна думка: “І коли я так зможу?” 

Впродовж близько трьох років двічі або тричі на тиждень мама водила мене на заняття до тітки Галі в балетну школу. Ми вивчали окремі рухи, елементи та комбінації. 

Якось в центрі міста, на стовпі з афішами, я побачила оголошення, надруковане великими червоними літерами: “Запрошуємо до хореографічних класів”. Я загорілася, бо відчула: це можливість почати професійний шлях. У хореографічних класах можна займатися у колективі, відчувати конкуренцію. А опісля них — вступити до хореографічного училища і будувати кар`єру балерини. Тоді я вмовляла маму піти туди, але вона м’яко відмовила. Мовляв, мене і так тренує людина, яка може приділити вдосталь часу мені і моєму хобі. 

Коли мені було 10, тітка виїхала до Америки. Десь раз на рік вона ще приїжджала: ставала зі мною біля станка, показувала варіації, і ми разом працювали над опорою чи над п`яточками… Але ні з ким, крім неї, я більше балетом не займалась.

Друге побачення в балетному залі

Коли у 28 років я побачила рекламу школи балету у своїй стрічці в Facebook, то одразу пішла на своє друге побачення з балетом. Не вагалася і не боялася! Навпаки —  відчувала себе Мойсеєм: готова була стукнути посохом, розгорнути море і повести всіх за собою на пуантах 🙂

Загалом, почати займатися балетом з нуля можна у будь-якому віці, навіть якщо у вас слабкі м’язи і стопи. Може, на початку не все вдаватиметься, але з часом і певним багажем тренувань ставатиме краще й краще. Головне — розуміти, що це твоє. Балет треба любити і плекати в собі.

Пам’ятаю, до нас в групу прийшла дуже тендітна дівчина. І їй  непогано вдавалося, як для новачка. А через 20 хвилин заняття таким самим тендітним голосом, як вона сама, сказала: “Перепрошую, але, здається, це не моє”, і пішла. Так теж буває.  

Про танці в уггах, нерозношені пуанти і забиті нігті

На початку тренування ми завжди розігріваємось в теплих “тапках”. Це можуть бути угги або вовняні товстезні шкарпетки. Але в перші роки балетного навчання ми навіть танцювали в них —  взимку було дуже холодно (в класі +7, з-під дверей дме холодний вітер), а ми ж в купальниках! А танцювати не можна, коли ноги холодні — через нерозігріті зв’язки можна травмуватися. Але ж як ми тішилися, коли застрибували принаймні на одну репетицію в пуанти! 

До речі, про пуанти: минулого року на виступ я взула нові — не “розбиті”, не розношені (для виступу вони мають бути м’якими і зручними, мов друга шкіра). Моя помилка була ще й в тому, що я взяла поролонові вкладиші замість силіконових. А вони не мають хорошої амортизації… Після виступу мій ніготь, який пошкодила найбільше, просто… відпав. 

У мене високий больовий поріг, тому я не відчуваю сильного болю. Тож можу не переривати репетицію чи виступ через забитий ніготь або розтягнену зв`язку. Скільки разів я забивала пальці? Чесно, так багато, що вже й перестала рахувати 🙂

Про графік та емоції в танці

Я тренуюся майже щодня — перед роботою і після неї. Щодня в балетному класі проводжу в середньому три години. Кожен рух напрацьовую разів 100. Якщо треба, 500. Я розумію, що на 501 може бути теж неідеально. Інколи помиляюсь або забуваю рух в комбінації. Але думаю: “Нічого, буду відпрацьовувати ще”. 

Я не приходжу в зал, якщо хочу відпочити. В балеті не можна працювати у пів ноги, бо втомлена чи не в гуморі. Хочеш відпочити — не приходь зовсім. Це моє правило.

Я знаю, на що спроможна, але бувають дні, коли відчуваю себе нікчемою. Наприклад, посеред репетиції розумію, що щось не вдається. Моя педагогиня Анна Валеріївна показує наступний рух чи комбінацію, а я не встигаю! В такі моменти самооцінка падає. Тоді починаю аналізувати зовнішні фактори і події, які сталися за день. Зазвичай проблеми на роботі або в особистому житті віддзеркалюються в танці. Тож я повертаюсь додому, лягаю спати… І на ранок настрій кращий. А тоді раз — і щось змінилося у моєму танці. Я змогла. А відчуття таке, ніби виросла на пів голови.

Одного разу на репетиції характерного іспанського танцю я, коли йшла у парі, побачила в залі кохану людину, з якою ми не можемо бути разом, — і в сльози. Тоді я вибігла зі сцени. Моя педагогиня все зрозуміла і не сварила, а напарниця феєрично завершила танець сама. Коли я виходила вдруге, то відчула, що мій танець трансформувався. Коли з’явився адресат, з яким я асоціюю танець, тіло ніби стало легшим, а рухи досконалішими. 

У свої 34, навіть шалено захоплюючись балетом, я не бачу себе на сцені Оперного, мені не потрібні оплески мільйонів і світло софітів. Це безперспективно. Бо навіть танцюристів постійного складу відсувають молоді кадри. Натомість, сподіваюсь досягти такого рівня, щоб викладати у молодших групах.

*мої улюблені:
книга: “В країні сонячних зайчиків” Всеволод Нестайко


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua