Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Бісить, коли хтось питає, чи знайшла вже я свою половинку

Бісить, коли хтось питає, чи знайшла вже я свою половинку

3 хв на читання
Читати повну версію

Привіт, я дівчина. Мені 25. І сьогодні я поміркую про одну з фраз, які мене особливо дратують. 

Більшості дівчат після 20, швидше за все, знайомий такий біль: мої родичі ніяк не можуть дочекатися, коли я знайду кавалера. І за кожної нагоди вони запитують: “Знайшла вже свою половинку?” Така, здавалося б, невинна метафора, викликає в мене неабияке обурення: “Навіщо мені половинка? Обличчя є, дві руки є, дві ноги є. Наче ж ціла”. Однак мої родичі, як і велика частина суспільства, чомусь вважають, що люди без пари — неповноцінні. 

Я згідна з висловом “Щастя реальне, коли ним ділишся”. З партнером життя смакує краще, наче з ароматною спецією. З ним можна щиро розмовляти, поділитися страхами, скинути смішну гіфку з котиком, розділити смачну вечерю і захват від того, як ховається сонце на обрії якогось південного моря. Я й сама прагну знайти собі партнера.

Та все ж мені прикро від формулювання “половинка” — звучить так, ніби поки у мене нікого немає, я — це лише нуль цілих і п’ять десятих. Але ж я є самодостатньою особистістю! Без труднощів САМА організовую своє життя: вмію готувати, даю раду з оплатою комуналки і вирішую дрібні проблеми із сантехнікою. 

Я не хочу ідентифікувати себе як половину – щось незавершене, неповноцінне. Щось, що не може існувати без придатку. Я не погоджуюсь з тим, що я — наче розрізане навпіл яблуко: мені підійде тільки моя половинка, а будь-який інший шматок або матиме розріз не такий, або габаритами не підходитиме, або смакуватиме по-іншому. У такому разі у мене обмежений вибір — моя половинка має “сидіти” ідеально, на те вона й єдина. 

Але як знайти саме ту половинку на планеті, де живе 7 мільярдів людей? Місія практично неможлива. І навіть, якщо мені пощастить знайти того, наче єдиного, то як мені перевірити, що це саме моя половинка? Я ж не розрізане яблуко, шматок не припасую.

І чому саме половинка? Хіба ж не краще бути одиницею? Половина плюс половина дорівнює один, а дві одиниці разом —  це вже два (або й навіть 11, якщо не додавати цифри).

Тож я не готова вважати себе половиною. Я повноцінна уже сама по собі, саме тому шукаю собі для життя не половинку, а цілісну особистість — монолітну, міцну, сформовану. Яка б теж сама собі давала раду і, що найважливіше, — мала власні вподобання, власну думку, свій унікальний світогляд. Особистості захоплюють! А половинки ще ж треба якось склеїти. Половинки — наче щойно придбані штани, які треба підкоротити під себе.

Безглузда ця концепція. Дратує мене ця фразочка. Не потрібна мені ніяка ефемерна половинка. 


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua