Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

“Чому я більше не називаю себе віруючим?”

“Чому я більше не називаю себе віруючим?”

5 хв на читання
Про що цей текст: 22-річний студент із Києва Андрій Москвич розповідає про свій шлях пошуку істини — від дитини, яка молилась і ходила до церкви, до людини, яка більше не вірить в Бога.
Читати повну версію

Мої батьки ніколи не ставилися до релігії серйозно. Ми з ними бували на богослужіннях не частіше, ніж раз чи два на рік. Також в сім’ї не дотримувалися усіх християнських звичаїв, хіба освячували паску на Великдень і їли кутю в переддень Різдва, хоч ці ритуали ми сприймали радше як народну традицію.

Та в дитинстві я часто їздив у село до бабусі й дідуся на канікули, де бачився з моїм хрещеним батьком. Він — віруючий чоловік. Коли мені було 8, він розповів мені про біблійні версії походження світу. Потім пояснював, чому віруюча людина мусить регулярно сповідатися, причащатися і жити за заповідями Божими. З 8 років я почав ходити з дядьком до церкви. До тепер пам’ятаю деякі молитви. Наприклад, “Отче наш”, “Молитва до Святої Трійці”, “Молитва до Пресвятої Богородиці”, “Вірую”. Тоді повторював їх щодня.

Складно сказати, у який момент у мене почали закрадатися серйозні сумніви щодо віри. Я просто став помічати суперечність релігійних тверджень із логікою та науковими здобутками. Зараз я розумію, що помічання таких суперечностей не робить зі справді віруючих — невіруючих. Адже, за словами мого хрещеного, релігія, принаймні православ’я, не претендує на те, щоб бути доведеною. “Віра на те й віра, щоб вірити”, — часто каже він.

Та вся суть мого несприйняття — у доказовості. Я не знаю нікого, хто сьогодні переконував би в істинності давньогрецьких міфів. А от з біблійними історіями все навпаки. З раціональної точки зору безглуздо вірити в щось, що навіть не претендує на доведення. Це рівноцінно тому, щоб вірити буквально в що завгодно. Тоді чому люди вірять? Це пояснює “чайник Рассела” (аналогія, автором якої є британський філософ Бертран Рассел — Ред.)  — будь-яке, навіть найабсурдніше, твердження суспільство сприйматиме нормально, якщо його просувати на всіх рівнях від народження людини.

Коли в мені накопичилося достатньо суперечностей, я виписав їх на аркуші. І нарахував таких немало! Наприклад, біблійна легенда про Вавилонську вежу і походження мов. У ній йдеться про те, що люди будували вежу, аби сягнути неба. При цьому всі вони говорили однією мовою. Та наприкінці будівництва Бог розізлився на людей і наділив їх різними мовами, аби ті не могли порозумітися і розійшлися у різні кінці Землі. Але хіба не реалістичніше звучать висновки вчених про те, що різні мови розвивалися на різних територіях відповідно до регіональних особливостей? Також суперечливо звучить легенда про створення світу і людини. Для мене ближчою є теорія еволюції, яка стверджує, що людина розвивалася з інших форм життя.

Зрештою, я зрозумів, що не можу вже вважати себе віруючим. Хрещеному я повідомив про це, коли він вкотре почав розмову про важливість релігії. Коли я запитав, що дозволяє йому вірити, він згадав, як працював із саджанцями рослин. Йому потрібно було пересадити їх у горщики. Хрещений не рахував саджанці, але Бог допоміг йому рівномірно розподілити рослини по горщиках. Гадаю, це була просто випадковість.

Я намагався пояснити йому свої погляди, але він не вважав мої твердження достатньо аргументованими. Згодом він прямо запитав, чи вірю я ще в Бога. Я відповів, що ні. Після цієї розмови хрещений запропонував мені піти до церкви, аби поговорити зі священиком. Я відмовився, бо не бачив у цьому сенсу.

Я обрав для себе оптимальну стратегія по життю: жити, як каже совість, займатися справою, яка подобається, не порушуючи закону. Звісно ж, виявляти любов і робити добро, але для мене це не прояв віри, а загальнолюдські поняття. 

Я не вважаю релігію абсурдною, бо розумію, чому вона виникла: люди здавна стикалися з певними явищами, які вони не могли пояснити, а тому списували їх на вчинки якоїсь вищої сили. Згодом релігія стала зручним способом керування людьми. Логіка в цього проста: той, хто дотримується заповідей, не буде вчиняти революцій, йти проти правителів, вчиняти злочини.

Та абсурдною я вважаю сучасну кількість нібито віруючих, які за способом життя такими не є. Якби ці люди справді боялися Бога й жили за заповідями, світ був би зовсім іншим.


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua