Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Годинничок цокає, а мені — до лампочки. Як я перестала перейматись віковими дедлайнами

Годинничок цокає, а мені — до лампочки. Як я перестала перейматись віковими дедлайнами

4 хв на читання
Читати повну версію

Мені 34. І я абсолютно не відчуваю тягаря років. Однак так було не завжди. 

Дитиною мені здавалося, що в 25 я стану цілком сформованою особистістю з усталеним життям: чоловік, діти, робота і так далі. Утім у 25 власні й чужі помилки, кар’єрні й амурні невдачі розвіяли чимало ілюзій щодо вікової мудрості та гармонійного співжиття з цим світом “цілковито сформованої особистості”. 

Водночас у 25 мені здавалось, що я добре зрозуміла та знаю свої пріоритети. Але потім збагнула: за власні пріоритети часто видавала очікування оточення від людини у віці 25+. 

Я дозволяла підколкам знайомих та близьких про цокаючий біологічний годинник впливати на мої рішення. Це штовхало мене до помилок в особистому житті, роботі, творчій реалізації. І щонайгірше: я щоразу сильніше відчувала, як камінь з нашкрябаним на ньому числом мого віку висів на шиї ярмом, не даючи повноцінно насолоджуватися життям. 

Про мій синдром втрачених можливостей 

FOMO або Fear of missing out, що з англійської означає “страх прогавити щось”, українською називають синдромом втрачених можливостей. Найгостріше я відчувала його навколо власної тридцятки. Хоч пожила кілька років у Сполучених Штатах, стала мамою чудової донечки, самотужки вивчила англійську, стала водійкою, але постійно здавалося, що я не встигаю все, що мала би встигнути до 30. Хотілося встигнути поставити ще більше галочок навпроти цілей, які треба досягти до 30. Бо я так і не потрапила на концерт Сантани, не видала поетичної збірки, не стрибнула з парашутом, не з’їздила в Бразилію. Підв’язаний до шиї камінь віку боляче гупав в груди. Здавалось, наче позначкою “30” можливості у житті вичерпуються. 

Тепер я знаю, що немає такого віку, коли вони вичерпуються. 

Випадок, який перевернув догори дригом моє сприйняття віку

Повернувшись зі Штатів до України, я випадково побачила на дверях медіатеки у Львові запрошення на геловінську вечірку. Вона мала відбутись того ж вечора. Для учасників будь-якого віку. Ця фраза мене заінтригувала. Планів на той вечір я й так не мала, тому вирішила піти на цей захід. Доню я одягнула скелетиком, собі придумала костюм “гарбузихи” в помаранчевому береті. 

У медіатеці тоді справді зібралася різноманітна компанія: від школярок до літніх пань-юристок. Усіх об’єднувало бажання проводити цікаво час й робити щось корисне. Ми знайомилися між собою. Ніхто не питав про вік, кількість дипломів чи посад. Більшість питала “що цікавого ти б хотіла робити?” Мені треба було почути це питання безліч разів за вечір, щоб наскрізь пройнятися ним. Щоб спитати саму себе про це й зрозуміти, що в мене ще нескінченність бажань, на сто відсотків моїх, а не нав’язаних віковими стандартами соціуму (до речі, чимало з цих бажань я вже встигла реалізувати з людьми, яких зустріла того вечора на бібліотечній вечірці — організувати фотовиставку, продефілювати на подіумі, провести міжнародну поетичну зустріч). Я зрозуміла також, що маю море енергії й завзяття до втілення своїх задумів. 

Висновок, який я для себе зробила

Треба жити, смакуючи плинність часу, а не лякатися цього. Тож я більше не відчуваю важкості свого віку. Лише потребу проживати тут і зараз. Зупинятися дорогою в справах, щоби насолодитись пейзажем. Знаходити кілька секунд у круговерті буднів, щоб підняти з землі красивий осінній листок і покласти до кишені, а потім ще не раз впродовж дня виймати його й дивуватися кольоровим візерункам. 

Я навчилась жити, не змагаючись із чужими досягненнями й чужими очікуваннями. 

Попри те, що колись у дитинстві чи юнацтві уявляла власне життя геть іншим, у свої майже 34 я не почуваюся згаяною. Знаю, що встигну ще дуже багато важливого саме для мене, а найголовніше — обов’язково насолоджуватимусь процесом.


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua