Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

“Йой, жіночко, навіщо вам це? Краще борщі варіть”. Історія 26-річної далекобійниці

“Йой, жіночко, навіщо вам це? Краще борщі варіть”. Історія 26-річної далекобійниці

8 хв на читання
Про що цей текст: Ірина Перегрим-Фединяк розповідає, як обрала професію далекобійниці, скільки можна заробити за один рейс та з якими труднощами-приємностями зіштовхується в роботі.
Читати повну версію

Якось мій чоловік, який працює далекобійником, покликав мене із собою в рейс у Словаччину. Я була просто в захваті від масштабів вантажівки, від дороги. 

На той момент мені було 23. Я вже закінчила інститут за спеціальністю “Менеджер готельно-ресторанного бізнесу”, встигла змінити кілька професій: працювала барменкою, офіціанткою, візажисткою. Автівками цікавилася ще з інституту. В 2012-му отримала водійські права і з задоволенням їздила на легкових авто: від простеньких фіатів до крутих мерседесів.  

Згодом я поїхала з чоловіком в рейс ще раз. Ми прибули в Австрію. Там, на пустому паркінгу, він від’єднав причіп і дозволив мені покермувати фурою. Я отримала нереальний кайф! 

Наступного разу чоловік довірив мені автівку з причепом — це був нічний переїзд до Нідерландів. Дорога була напів порожньою, я проїхала близько 15 кілометрів від одного паркінгу до іншого… Тоді зрозуміла: ось вона, та справа, якою я хочу займатися. І незабаром почала готувати документи, необхідні для влаштування на цю роботу.

Чоловік підтримав моє рішення стати далекобійницею. А родичі спочатку не сприйняли це серйозно. Тато назвав мене клоункою, а мама… Бачили б ви мою маму! За декілька секунд її обличчя тричі змінило свій колір. М’яко кажучи, вона була не в захваті від такої ідеї. Сестра ж сказала: “Ти божевільна!”. І загалом не вірила мені, поки не побачила фотографію з першого рейсу. Сьогодні рідні ставляться до моєї роботи спокійно. 

Як стати далекобійницею?

Категорію С, що дозволяє кермувати вантажівками, я отримала разом із категорією В ще у 2012 році. А ось категорію С+Е, з якою можна сісти за кермо машини з причепом, здобувала вже готуючись до роботи далекобійницею. Для цього пів року навчалась на курсах в Україні та складала іспит.

Після отримання категорії поїхала до Польщі на навчання для отримання “Коду 95” — це обов’язковий сертифікат на підтвердження професійної кваліфікації водія для перевезення вантажу. Курси тривали два місяці та коштували приблизно 2 тисячі злотих.

Навчання було польською, яку я не знала. Як читати і розповідати інформацію про будову автомобіля?.. Перші дні я буквально не відкладала перекладач, шукала там практично кожне слово. Цілими днями вчилась, вчилась… Чесно кажучи, були думки, що в мене не вийде. Та зрештою я склала водійський іспит з першого разу.

Мій перший рейс

Він починався з Нідерландів. Звідти треба було доставити квіти та фрукти до Австрії. Цей день я ніколи не забуду: було дуже страшно, я шалено пітніла, а під час обгону мої руки трусилися. Та водночас я відчувала приємний адреналін! 

Про робочі будні 

Ми з чоловіком працюємо у подвійному екіпажі (поки один за кермом —  інший відпочиває). Їздимо на Volvo. 4-5 тижнів ми на роботі, а 2 — вдома. Дуже засмучуємося, коли рейс припадає на свята і ми не можемо поїхати додому до рідних.

Робочий день переважно починається о 22:00 або пізніше, тому спати доводиться вдень.  

Якихось серйозних побутових незручностей у нас немає. Їжу готуємо на туристичній кухні, яку заправляємо маленькими газовими балончиками. Звісно, на них тістечка не спечеш, але прості страви виходять не гірші, ніж вдома. Душ приймаємо на паркінгах та автохофах (платні “стоянки” у Німеччині, — Ред.), там же є магазини, ресторани. 

Дрібна незручність — розташування спальних місць. Ми спимо на двоповерховому спальнику, тому якщо той, хто спить зверху, прокинувся раніше і хоче випити кави, він неодмінно будить того, хто спить знизу. До мінусів можна віднести ще те, що влітку у машині буває складно спати через спеку.

Про відповідальність і небезпеку

Робота далекобійника — дуже відповідальна, треба мати швидку реакцію і вміння прогнозувати дорожню ситуацію, адже в екстреному випадку різко зупинити 40-тонне авто неможливо. 

А ще дуже важливо бути ретельним при заповненні документації на товар, який перевозиш, адже водій відповідає ще й за завантаження і вивантаження. Неуважність у роботі з паперами може коштувати не однієї сотні євро штрафу. 

Водночас робота небезпечна. Особливо це відчувається у Франції. Там емігранти (переважно з країн “третього світу”) можуть кидати камінням у фури, перекривати дорогу, щоб машина пригальмувала і вони встигли залізти в причеп для нелегальної еміграції далі. 

У випадку нападу на фуру водієві краще не виходити з машини — це може коштувати йому життя. Шкода, що поліція часто лише розводить руками у таких випадках, тож емігранти стають все більш нахабними. 

Про зарплату

Зарплата далекобійника достатньо висока: наприклад, за рейс “Україна-Швейцарія-Україна” можна отримати 600 євро. 

Географія подорожей

З чоловіком ми їздимо майже всією Європою. За три роки я встигла побувати у більш як 10 країнах: Австрії, Німеччині, Нідерландах, Люксембурзі, Франції, Угорщині, Словаччині, Чехії, Польщі, Італії… 

Наші поїздки не обмежуються автобаном і паркінгом. Якщо маємо, приміром, 45 годин паузи, то обов’язково йдемо гуляти найближчим містом. До прикладу, біля нашої бази в Нідерландах є море, тому коли тепло, то ми ходимо на пляж.

У рейсах ми спілкуємось найчастіше англійською мовою. Зараз я ще вчу німецьку. Хочу підтримувати розмови з австрійцями, адже часто вони такі затяті, що не перейдуть на англійську, хоч стань і плач! 

Стереотипи про професію

Багато хто думає, що від сидячої роботи у далекобійників болить спина. У мене такого не буває. Тільки час від часу затерпає шия — тоді просто стараюсь розім’ятися, виконати декілька вправ. Загалом водії сидять у кабіні не більше, ніж офісні працівники. 

А ось стереотип про те, що далекобій — це “чоловіча робота”, я чую ледь не щодня. І, що цікаво, так кажуть переважно саме чоловіки. “Йой, жіночко, нащо вам це? Вам би борщі варити і за хатою доглядати!” —  кажуть мені приблизно одне і те ж. Раніше я дуже ображалася на такі фрази. Тепер же просто не звертаю на них увагу. Зрештою ті, хто вважають, що жінки не можуть добре їздити, змінюють свою думку, коли бачать, як я заїжджаю задом фури під рампу 🙂 

Загалом дівчат у далекобої доволі багато! Ми навіть створили спільноту у Facebook, куди чоловікам — зась. Там уже більше ста водійок. У мене навіть є мрія, щоб про нас зняли фільм. Про життя кожної. Думаю, вийде стрічка, варта Оскару.

Далекобійниця, яка співає

Я завжди любила співати, брала участь у різних конкурсах і навіть записувала свій вокал на відео, які викладала у мережу. Мої ролики не були популярними, тож з часом я зневірилася та закинула спів. 

Але коли я записала першу пісню у кабіні фури, відео (https://www.facebook.com/100003626989485/posts/1366178543513032/?d=n) спричинило справжній ажіотаж у мережі. Тільки на Facebook його переглянуло близько півтора мільйона осіб. Мій телефон не змовкав десь із тиждень! Після цього я почала професійно займатися співом.

Я змінила б роботу, тільки якщо би потрапила на велику сцену. Хоча… Я так люблю далекобій, що, навіть будучи відомою співачкою, час від часу просилася б у рейси.

Що я слухаю за кермом? Зокрема, пісні “Яка мені різниця” та “Київ-Львів” Божени Дар, а також пісню “Чорне і біле” у власному виконанні (я записала її на студії).


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua