Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Коли твій зріст — 190+ сантиметрів. Реалії життя дуже високих людей

Коли твій зріст — 190+ сантиметрів. Реалії життя дуже високих людей

9 хв на читання
Про що цей текст: Про труднощі й переваги, кумедні й не дуже ситуації з життя міленіалів з високим зростом.
Читати повну версію

Іван Пастернак, 24 роки, бармен

Мій зріст — 197 сантиметрів. Я завжди був вищим за однолітків. Але мій зріст нікого не дивував (тим паче, недалеко від мого рідного дому на Житомирщині жив найвищий українець — Леонід Стадник, зростом 257 сантиметрів; на його фоні я здавався не таким вже й високим).

Високий зріст спричиняє чимало труднощів. Наприклад, буває дуже важко знайти речі за розміром: серед десяти наявних у магазині штанів підійдуть лише одні (і часом доводиться купувати не ті, які подобаються, а ті, які підійшли за розміром). 

Громадським транспортом я намагаюся не користуватися. Якщо в маршрутці немає вільних місць, то доводиться стояти під люком, щоб хоч трохи вирівнятися. А якщо місця і є, то майже завжди ноги не вміщаються між сидіннями. Десять хвилин в такому положенні — й про нормальний кровообіг можна забути. Інколи виникає відчуття, наче я подорожую в клітці, а не в автобусі. З поїздками у потягах — не легше.

Якби я міг змінити бодай одну річ у світі, яка полегшила б життя високих людей, то я зробив би більші відстані між сидіннями в громадському транспорті. Наші коліна заслуговують на свободу! 

Та у високого зросту є й переваги:

1. Мене добре видно в натовпі.

2. Я завжди бачу, що відбувається довкола. 

3. Мені дуже легко грати в баскетбол і волейбол. 

4. Лампочки закручувати можна без стільця.

5. Ну і, з мого досвіду, дівчатам більше подобаються високі хлопці. 

Коли я їду в потязі, вже без слів розумію погляд людини, яка хоче попросити, щоб я дістав їй матрац. В магазині часто просять дістати щось з верхньої полиці. Водночас якщо в мене щось падає додолу, чомусь ніхто не допомагає 🙂

*мої улюблені:
книга: “Метро 2033” Дмитра Глуховського
фільм: “Кіборги” Ахтема Сеїтаблаєва та “Великий куш” Гая Річі
пісня: Nirvana – Smells Like Teen Spirit
заклад: Balmelli Casual Cafe та бар “Диктат” у Києві


Наталія Коліщук, 23 роки, соціологиня

Я завжди була першою в шерензі на фізкультурі, випереджала зростом навіть хлопців. А коли ми фотографувалися для шкільного альбому, то однокласників просили стати на сходинку вище, ніж я, щоб я не так вибивалася з натовпу. Я перестала рости в 16 років, зупинившись на позначці 190 сантиметрів.

У підлітковому віці стрімкий ріст викликав проблеми з серцем: воно не встигало розвиватися рівномірно зі скелетом. Через це в мене порушився кровообіг. Я досі страждаю від низького тиску та вічно холодних рук і ніг. 

Та це не єдина проблема. Інколи мені здається, що одяг для дуже високих дівчат просто не шиють. Добре, що якийсь час у моді була довжина штанів 7/8, бо я тільки такі й маю. Навіть не пам’ятаю, коли востаннє міряла джинси, які б прикривали мою щиколотку. А одного разу я замовила собі штани із розрізами на колінах. Як же я сміялася, коли їх отримала: дірки були на середині мого бедра! 

Звичайно, всі спідниці та сукні також закороткі. Більше того, у мене 42-й розмір ноги, а жіноча розмірна сітка у більшості взуттєвих брендів, як на зло, закінчується на 41. Тому здебільшого обираю унісекс моделі в чоловічому відділі. А якщо пощастить — знаходжу гарне жіноче взуття великих розмірів в секонді.

Раніше я мала багато комплексів через свій зріст. Усі хлопці, з якими я зустрічалася, були сантиметрів на 10 нижчі за мене. Бувало, для поцілунку хлопці ставали на бордюр. Хоч я ніколи не була обділена увагою і компліментами від хлопців, мені знадобилося майже 20 років, щоб зрозуміти, що можу бути красивою та тендітною з таким зростом. 

Якось я йшла вулицею й почула, як позаду хтось каже: “Який зріст, яка амплітуда рухів!” Мене наздогнала жінка, яка, як виявилося, тренерка місцевої команди з академічної греблі. Вона не відпускала мене, допоки я не вислухала її 10-хвилинну оду моїм спортивним задаткам і не дала їй свого номера (я таки не пішла в цей спорт). 

Якби я могла змінити бодай одну річ у світі, яка полегшить життя високих людей, я б заборонила люстри, що звисають зі стелі. Я часто б’юся об них руками, коли знімаю светр чи футболку. Одного разу навіть лампочку розбила, аж іскри посипались і пропалили мій улюблений килим.

*мої улюблені:
книга: “П’ята Саллі” Деніела Кіза
фільм: “Один день” Лоне Шерфіґ
пісня: Ren – How to Be Me
заклад: Reporter у Дніпрі


Владислав Гринько, 23 роки, графічний дизайнер

Я почав рости з небаченою швидкістю у перехідний вік. За одне літо виріс на 15 сантиметрів, за інше — ще на 20. Зрештою, природа пошкодувала мене і я зупинився на позначці 195 сантиметрів. 

Свої майже 2 метри скоріше вважаю перевагою, ніж недоліком. Хіба це не круто дивитися на всіх звисока й бачити те, що недосяжно інших? Наприклад, лисини на головах твоїх співробітників :)) 

Багато хто з високих друзів жаліється на труднощі у підборі одягу. Та я невибагливий у речах, тому критичності у їх пошуку не відчуваю — завжди можу знайти якісь штани та сорочку. 

Єдине, що мені надокучає, — низькі вхідні двері в метро. Скільки разів я бився об них головою! Також у набитому вагоні метро я набуваю позиції колони, яка підпирає вагон — стаю у весь зріст, дістаючи долонями стелі. Громадський транспорт для високих людей — ще те випробування.

Якби я міг зробити щось приємне для високих людей, то зобов’язав би магазини робити їм знижки. Схоже правило вже діє у Китаї. Щоправда, вони стосуються ваги: що худіша людина, то більшу знижку вона отримує. В Україні функціонувало б подібне правило: що вищою є людина, то більших труднощів вона зазнає, а тому суттєвішої знижки заслуговує 🙂

*мої улюблені:
книга: “Людина в пошуках справжнього сенсу” Віктора Франкла
фільм: “Бійцівський клуб” Девіда Фінчера
заклад: KFC


Анастасія Малюк, 29 років, HR-менеджерка

Мої батьки дуже високі: тато — 205 сантиметрів, а мама — 189. Я виросла до позначки 192 сантиметри. 

Скільки недоречних коментарів та несмішних жартів я чула про мій зріст! Люди запитували, чим же мене кормили, що я така велика виросла, називали жирафою або драбиною. Та я ніколи не сприймала ці слова близько до серця. Певно, через батьків: я завжди знала, що бути високим — це не недолік.

Утім на підсвідомому рівні я, мабуть, все ж таки відчувала певний дискомфорт. Тому й завжди шукала високих друзів. Тільки разом з ними почувала себе затишно. Коли ми разом йшли вулицею (нас п’ятеро хлопців та дівчат під два метри зростом) нас іноді навіть питали, за яку баскетбольну команду ми граємо 🙂

Усі високі люди мають схожі проблеми: короткий одяг, мале взуття та незручний громадський транспорт. Змінити розмір автобусів чи поїздів нам, на жаль, не під силу, тому я взялася за одяг. Разом із чоловіком я заснувала власний інтернет-магазин, де продаємо власноруч виготовлені речі для високих людей. Для цього орендуємо невелику швейну майстерню, працюємо вдвох. 

Спочатку я хотіла навчитися шити для себе. А коли пошила перший костюм, на мене просто посипалися прохання друзів зробити для них щось подібне. Я потроху приймала замовлення, а вже через пів року ми відкрили наш інтернет-магазин. Зараз бізнес потроху розвивається — маємо по 2-3 замовлення на тиждень.

Якби я могла, то конструювала б і транспорт для високих. Там була б велика відстань між сидіннями і зручні входи, аби ніхто не бився головою, щоразу влізаючи в маршрутку. 

*мої улюблені:
книга: “21 урок для 21 століття” Ювал Ной Харарі
фільм: “Хатіко: вірний друг” Лассе Галльстрема
пісня: Boombox – Дитина
заклад: “Світер” у Харкові