Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Мама мого хлопця сказала, що я затовста для її сина. Історія ненависті і любові до свого тіла

Мама мого хлопця сказала, що я затовста для її сина. Історія ненависті і любові до свого тіла

7 хв на читання
Читати повну версію

У дитинстві я була повнішою, ніж інші діти. Але в межах здорової норми. При цьому жоден із родичів, коли ми збиралися разом, не упускав можливості потягати мене за щічки, примовляючи, яка я “солоденька” чи “бабусина пампушечка”.

У 13 років я важила приблизно 45 кілограмів при зрості 155 сантиметрів. І думала, що я  — товста. І некрасива. Тож чітко вирішила: час схуднути! Тоді мені це вдалося, і моя мама сказала: “Яка у тебе талія вимальовується! Молодець”. Відтоді я чула від мами компліменти лише тоді, коли була худою. Звісно, вона не хотіла мені нашкодити, однак у підсвідомості відкладалося, що худеньких хвалять та люблять більше.

Згодом я поставила собі ціль — бути також ж худою, як дівчата в моєму танцювальному гуртку. Щоб пострункішати, я почала тортури над собою: мало їла, ходила з втягнутим животом. Та незважаючи на це, все одно була повнішою за дівчат. 

Пам’ятаю, якось на виступі ми танцювали танго. Я була у парі з однокласником. Після виступу до нас підійшла його тітка, шкільна психологиня. Вона похвалила нас і додала: “Владику, коли ти Іванку підняв, усі завмерли від того, що ти такий сильний”. У той день я довго плакала, а з голови не йшла думка: “Я — товста!”. Я припинила ходити на танці, бо не хотіла, щоб за мого партнера так хвилювалися. І взагалі, я хотіла, щоб мене просто перестали помічати. Пригадую, тоді у мене з’явилася невимовна образа на батьків. Бо ж вони мене народили такою, передали свою генетику… 

У школі старалась бути веселою реготушкою, бо нічого більше мені не залишалося. Я вирішила: якщо я некрасива, то мене мають любити хоча б за легкість у спілкуванні. Гумор став моїм щитом, а сарказм — зброєю.

Булімія і життя в чорному

Якось подруга Юля розповіла мені про кіно, у якому жінки після їди вибльовували усе спожите. “Це так гидко, я б на таке ніколи не наважилася!” — сказала вона. Того вечора подруга, сама не підозрюючи, розкрила для мене секрети стрункості. Відтоді я не затримувала їжу в собі… Мені було 15, і це тривало декілька років.

Також я почала практикувати голодування. І деякий час я навіть тримала свою вагу в стабільності — 58 кілограмів. Але не важко здогадатися, що буває, коли після довгого голодування починаєш їсти. Тіло просто “розносить”. Так сталося і зі мною: позначка на вагах швидко перейшла за 60, а згодом і 70 кілограмів. Я змінила гардероб на чорний, щоб стати менш помітною. Пам’ятаю, як однокласниця Таня єхидно запитала: “Ти носиш чорні речі, щоб здаватися худішою?”. Відтоді я почала одягати не тільки чорні, але й мішкоподібні речі.

89 кілограм

Якось я подружилася зі старшим хлопцем з нашої школи. Ми багато часу проводили разом. Здавалося, що це кохання. Хлопець піднімав мою самооцінку, постійно казав, що я схудла і дуже красива. Я й справді пострункішала на 10 кілограмів — у цьому допомогли, зокрема, постійні прогулянки. 

Але його мама вважала, що я надто гладка для її сина. Невдовзі ми розійшлися. 

Я ж бо знову почала ненавидіти своє відображення в дзеркалі. Стрес приніс із собою нові кілограми… Коли ми з мамою шукали вбрання для випускного, ваги показували вже 89. Пригадую, ми тоді купили першу ж сукню, яку я поміряла. Просто я знала, що в будь-якій сукні буду потворна, бо бегемот в пончо все одно залишається бегемотом.

90-60-90 може бути сексі?..

В університет я поїхала з величезною валізою речей і з ще більшим багажем своїх комплексів. У гуртожитку я підсвідомо починала шукати людей, котрі теж мають зайву вагу. На той час моя вага опустилася до 80…

Більшість вільного від навчання часу я проводила в кімнаті, гортаючи інтернет. І ось якось я випадково натрапила на ролик із неймовірним танцем. Дівчина приблизно моєї комплекції настільки гарно та несковано рухалася, що я не помічала жодного недоліку в її складочках. “Вона шикарна, приваблива, сексуальна! Невже так можна, коли твої пропорції не 90-60-90?” — не могла збагнути я.

У коментарях до відеоролику не було жодного негативного висловлювання. Усі захоплювалися її розкутістю та харизматичністю, називали ідеалом. Тоді вперше я задумалася над фразою “Полюби себе і тебе полюбить весь світ”. Невдовзі я дізналася, що таке бодіпозитив.

Я — красива!

У мене почався діалог з власним тілом, яке я ненавиділа 18 років. Знадобилося немало часу, аби усвідомити, що в мене доволі красиве обличчя та пропорційне тіло. Виявилося, що я не огидна.

Як можна говорити з тілом, запитаєте ви? Дуже просто — треба почати прислухатися до його прохань. Я почала практикувати інтуїтивне харчування: їсти тільки тоді, коли дійсно відчувала голод, і те, чого хочеться. Коли немає табу на продукти і строгої дієти, немає бажання з’їсти все заборонене і в дуже великих кількостях. 

Я підстригла каре. Хотіла зробити це давно, але мені казали, що маю надто кругле обличчя для такої зачіски. Змінила стиль одягу, додавши силуетів і барв. Нарешті почала багато гуляти, а не сидіти в чотирьох стінах. Все це дало мені спокій, якого так бракувало.

Зараз мені 21. Від часу шкільного випускного я скинула понад 30 кілограмів — нині моя вага повернулася до позначки 58. Без сліз і страждань. Просто я полюбила своє тіло, а воно полюбило мене. Звісно, деякі проблеми, як шлункові захворювання і страх оголитися, залишилися зі мною. Та і цьому я дам раду.

Зараз я вчуся по-новому любити себе і помічаю любов інших. Тільки недавно в мене з’явилися справжні стосунки з хлопцем, в яких я вчуся довіряти. 

А коли я навідуюся до своєї школи, мої вчителі кажуть: “Як ти схудла!”. Та я не дякую, бо вважаю такі слова недоречними. Моє тіло — це моя справа, і ніхто не має права давати йому оцінку, якщо я сама цього не попрошу.


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua