Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Синдром FOMO. Як подолати страх проґавити щось і почати жити на повну

Синдром FOMO. Як подолати страх проґавити щось і почати жити на повну

7 хв на читання
Про що цей текст: Люди, які страждають чи страждали на синдром FOMO, розповідають про життя у такому стані (у тексті є поради психологів).
Читати повну версію

“Синдром втрачених можливостей або ж FOMO (Fear of missing out) — це стан думок та почуттів, який додає тривоги, — розповідає Анна Шийчук, психологиня і психотерапевтка з 9-річним досвідом практики. — FOMO характерний для сучасної молоді. Світ став більш глобалізованим: нині молода людина має в рази більше можливостей, ніж людина того ж віку 50 років тому. Сотні заходів, пропозицій стажувань, навчань, роботи викликають бажання спробувати якомога більше. Утім фізично це неможливо. У результаті виникає тривога, яка переростає у FOMO”.

Тетяна Семанишин, 24 роки, SMM-агентка

Хочу, щоб мене всюди було багато. 

Вперше я відчула це два роки тому, коли гортала фото в Інстаграмі, на яких друзі проводять час в горах, на морі, на вечірках… Я відчула себе нікчемою, бо у мене не таке насичене життя. Тоді виникло нав’язливе бажання брати участь в найрізноманітніших заходах від толок до рейвів. Я перестала відмовляти іншим на пропозицію кудись піти: погоджувалася на все, щоби мати доказ цікавого життя.  

Якось під час обідньої перерви на роботі я наважилася розповісти все моїй колезі-психологині. Вона пояснила, що це симптоми синдрому втрачених можливостей. 

Щоб позбутися його, для початку я скоротила час, який проводжу в Інстаграмі, з 6 годин на день до 2 — це допомогло позбутися звички порівнювати себе з іншими. Далі я склала список справ, якими щиро хочу зайнятися: вивчення англійської, волонтерство, танці… З 10 позицій обрала три найкращі: читати книги, ходити на вечірки і відвідувати бізнес-тренінги. Ними активно займаюся. І тепер не думаю, що роблю мало, тому й почуваюся щасливішою.


Артур Марцінковський, 23 роки, програмний інженер

У 17 в мене з’явився смартфон, я встановив на нього купу соцмереж. І почалось — я постійно оновлював стрічку, щоб почитати новини і не пропустити чогось важливого. Робив це на зустрічах з дівчиною, обіді з батьками, робочих зібраннях… Через таку залежність я недосипав, був постійно роздратованим. Це тривало 3 роки!

На щастя, я зрозумів, що думати “а раптом щось цікаве трапиться без мене” — це трохи не ок. Зрештою, наткнувся в інтернеті на інформацію про FOMO — і зрозумів, що зі мною коїться.

Я поборов нав’язливе відчуття, періодично влаштовуючи собі діджитал-детокс. Спочатку я відкладав телефон на 3 години, згодом — на весь день. Руки постійно тягнулися до телефону! Але я стримувався і починав займатися чимось іншим — брався за прибирання, готував, йшов гуляти, займався спортом, читав книжку. З часом залежність ставала слабшою. 

Також я обмежував на телефоні час, який можу провести у Твіттері, Фейсбуці чи Реддіті – тобто не міг відкрити програму після, наприклад, пів години користування. Усе це допомогло мені позбутися нав’язливого страху бути в курсі усіх подій. 


Мар’яна Гнот, 23 роки, помічниця інсталятора

Коли я вчилася у школі, батьки не пускали мене на вечірки — казали, що я не встигатиму робити уроки. А я хотіла бути як всі однокласники — відпочивати, танцювати і наступного дня на великій перерві обговорювати дискотеку. Через заборону батьків у мене залишилося відчуття, що я пропустила щось неймовірне. 

В студентські роки у мене з’явилося більше свободи. Я постійно шукала оголошення про волонтерства, дешеві подорожі, фестивалі — щоби життя було насиченим. Та коли не встигала все, то розчаровувалася у собі. 

Про те, що у мене FOMO, я дізналася нещодавно, коли прочитала пост про це в Інстаграмі.

Для того, щоб контролювати свої відчуття, записую в органайзер справи, які хочу реалізувати, і занотовую досягнення. Наприклад, те, що за власні кошти оплатила магістратуру, навчилася кататися на велосипеді, відкрила депозит у доларах, аби згодом купити житло. Якщо немає досягнень — значить немає розвитку. А я переконуюсь, що у мене він є. Звісно, це не перекреслює мої страхи, але мотивує не думати, що я нікчема.

Мати такий синдром значить усвідомлювати, що ти — людина, яка не просто хоче прожити життя, а прагне досягнути більшого. Ця думка допомагає. 


Ольга Шабловська, психологиня, коучка, президентка Міжнародної психологічної асоціації проективних методик:

Страх пропустити щось важливе відчувають 56% людей, йдеться в іноземних дослідженнях. 

Як зрозуміти, що у вас FOMO?

– ви сумуєте через події чи можливості, які прогавлюєте;

– постійно перевіряєте соцмережі, бо боїтеся пропустити, що відбувається в житті друзів та знайомих;

– хочете брати участь у всіх зустрічах і подіях, про які дізнаєтеся, навіть якщо вони вам не цікаві;

– хочете подобатися людям, прагнете похвали і лайків у соцмережах;

– гортаєте стрічку соцмереж, щоб розслабитися, заповнити сум і самотність;

– хвилюєтеся про власний імідж і думку інших про вас.

Що можна робити, аби самостійно впоратися з FOMO?

1.     Практикувати техніку “Подумаю про це завтра”. Щоразу, коли відчуваєте симптоми, треба казати собі: “Я хвилюватимуся про це завтра, а зараз маю важливіші справи”;

2.    Спробувати техніку “Через 5 років”. Поставте собі запитання: “Чи буде це важливим для мене через 5 років?”. Якщо ні, то говоріть собі, що це не вартує хвилювань і часу;

3.    Уявляти, як ви відпускаєте тривогу, злість, страх, хвилювання, розчарування, немов повітряну кульку.

Якщо самостійно ви не можете впоратися з синдромом, зверніться по допомогу до психолога чи психотерапевта. Бо ігнорування синдрому може призвести до депресивних станів і тривожних розладів.

Як уникнути синдрому?

1. Постарайтеся визначити, чого ви справді хочете, розвивайтеся і вдосконалюйтеся в улюбленій справі;

2. Порівнюйте себе тільки з собою в минулому, а не з іншими;

3. Пам’ятайте, що ви проживаєте життя для себе, а не для інших. І нікому нічого не повинні доводити;

4. Частіше хваліть себе та радійте своїм успіхам.