Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Синдром самозванця: чому успішні й талановиті міленіали вважають, що не варті успіху?

Синдром самозванця: чому успішні й талановиті міленіали вважають, що не варті успіху?

6 хв на читання
Про що цей текст: Люди розповідають, як у них проявляється синдром самозванця, а психологи пояснюють, як впоратися із цим станом.
Читати повну версію

Аліна Кіт, 25 років, художниця та блогерка 

Применшення власних заслуг переслідує мене ще зі школи. Коли я перемогла на всеукраїнській олімпіаді з французької мови, то думала, що це якась помилка. Хоч причин так вважати у мене не було — я багато вчилася і мала хороший рівень володіння мовою.

Зараз я працюю художницею та блогеркою. Мої роботи часто хвалять, кажуть, що вони мають коштувати більше, ніж та ціна, яку я встановила. Та мені здається, що я не заслуговую на такі коментарі.

Дуже боюся викладати в соцмережах свої художні роботи та відео процесу їх створення. Здається, що прийдуть “справжні” художники і скажуть, що я все роблю не так. Крім цього, мені важко подавати заявки на конкурси і виставки: ймовірність того, що я досягну успіху, мене лякає, адже вважаю, що я ще надто мало вмію. 

Як я даю цьому раду? Уже майже два роки я працюю з психотерапевтом. Вчуся усвідомлювати свої заслуги, хвалити себе за них, розуміти, що це я зробила і я молодець.

Ще допомагає метод виписування своїх досягнень. Від найменших, як “навчилася стрибати на скакалці”, до значних, типу “отримала диплом магістра”. 

Також вчусь розділяти свою особистість і свої вчинки. Тобто якщо я помилилась, то це не означає, що я погана людина. Я все одно варта найкращого.

Нещодавно мене запросили провести воркшоп з креативності англійською мовою. Мені одразу захотілось відмовитися, бо хіба я заслуговую на це? Але зрештою я набралася сміливості і погодилася. Подумала: “Якщо запрошують, значить, вважають мене достойною”. І я таки впоралася!


Олександр Тарасов, 32 роки, маркетолог-стратег 

У мене великий досвід роботи і чималий багаж знань. Так кажуть люди, які є авторитетами у моїй професії. Та вже тривалий час помічаю, як синдром самозванця позначається на моїй роботі — я сумніваюся в своїх професійних якостях. 

Я працюю в агенції, яка розробляє маркетингові стратегії для різних бізнесів. І коли клієнти не приймають ідеї, які пропоную, я одразу переробляю завдання. І хоч я розумію, що мої розробки класні, мені просто бракує впевненості, щоб довести клієнтові свою точку зору і переконати, що він досягне успіху, якщо погодиться на мої ідеї. 

Крім того, я боюся братися за великі проєкти чи починати власну справу, бо мені здається, що я можу не впоратися, адже моїх вмінь недостатньо. 

Як я даю цьому раду? Я запитую думку про свою роботу в людей, які є дуже компетентними у моїй сфері. Їхні схвальні відгуки допомагають зрозуміти, що я на правильному шляху.


Крісті Кравченко, 26 років, працівниця служби підтримки і волонтерів 

Нерідко в мене виникає відчуття, що я не здатна до тих обов’язків, які на мене поклав роботодавець. І хоч колеги хвалять мої здобутки, а начальник високо оцінює мої вміння і просуває по кар’єрній драбині, я почуваюся ніяково, отримуючи підвищення. 

Та ще більшою мірою мій синдром самозванця проявляється в особистих амбіціях. 

Я маю ідеї власних проєктів, але постійно думаю про те, що в мене нічого не вийде, що я не заслуговую успіху. Тому я навіть не починаю їх реалізовувати, або покидаю напівдорозі. Наприклад, сім років тому я хотіла створити бренд планерів. Працювала над макетами, друком, а потім просто закинула цю справу, бо мені здалося, що я не зможу розвивати власний бренд. 

Як я даю цьому раду? Я працюю із психотерапевтом. Він порадив кожен день записувати свої досягнення і кроки, якими я йшла до визначеної мети. Так я почала розуміти, що я — нормальна людина, яка може досягати цілі. 

Що таке синдром самозванця?

Синдром самозванця — це відчуття невідповідності якому-небудь еталонному рівню. Для цього стану характерним є страх невдачі, помилки і невміння приймати похвалу за свої досягнення, — каже психологиня Марія Побережна. Уперше про нього почали говорити наприкінці 70-х років ХХ століття, коли психологи поспілкувалися із жінками, які досягли успіху в кар’єрі, але вважали, що не варті своїх досягнень. Досліджено, що і чоловіки, і жінки у рівній мірі страждають на синдром самозванця”.

Чому він виникає? 

“Причиною може бути низька самооцінка. На її формування впливає брак підтримки, похвали від важливих для нас людей, часто батьків. Тоді у людини виникає помилкове розуміння того, що вона може і чого варта, — переконує Наталія Андреянова, психологиня і гештальт-терапевтка. — Також синдром самозванця може виникати через потрапляння в агресивне середовище. Наприклад, ви приходите працювати в компанію, де дуже висока конкуренція і токсичні колеги. У таких умовах людина може почати сумніватися у собі і, навіть будучи чудовим спеціалістом, вважати, що успіх дається їй випадково”.

Як позбутися синдрому самозванця?

Спробуйте оцінити себе критично. Пропишіть на папері аргументи “за” і “проти” вашої фаховості, — радить Надія Рогозіна. — Важливо розуміти, що вони мають бути фактами, а не припущеннями. Якщо “за” більше, то варто прийняти як факт те, що ви хороший спеціаліст. Коли ж їх менше, постарайтеся знайти спосіб, як ці навички і вміння покращити. 

Важливо пам’ятати про самоцінність — відчуття своєї важливості незалежно від того, яких результатів ви досягаєте. Коли людина має розвинену самоцінність, вона розділяє себе “як особистість” і “як результат конкретної дії”. Тоді значно простіше розуміти на що ви реально заслуговуєте”. 


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua