Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

“Уже 14 років я допомагаю безпритульним”. Ольга — координаторка руху “Молодь за мир”

“Уже 14 років я допомагаю безпритульним”. Ольга — координаторка руху “Молодь за мир”

6 хв на читання
Про що цей текст: 31-річна викладачка української мови Ольга Макар розповідає, чому вирішила допомагати бездомним людям і що для них може зробити кожен із нас.
Читати повну версію

Коли мені було 18 і я вчилася на другому курсі Києво-Могилянської академії, моя подруга побачила оголошення про набір волонтерів до об’єднання “Молодь за мир”, які мали б роздавати їжу бездомним. Вона зацікавилась цією ідеєю і запросила мене з собою. Тоді волонтерство ще не було таким поширеним, як зараз, і я, чесно кажучи, не розуміла, навіщо їй це, та вирішила все ж піти за компанію, щоб не образити її. 

Те, що я там побачила, дуже мене вразило: до нас прийшло багато бездомних, а також бідних людей, які мають дім, але не мають що їсти. Вони були привітними і дружними, хотіли з нами спілкуватися, просили приходити ще. З того дня я вже протягом 14 років мінімум раз на тиждень роздаю їжу людям, які цього потребують. 

Про організацію

Разом зі мною у Києві постійно волонтерить близько 100 молодих людей. Ми опікуємося близько 500 бездомними. Волонтери нашої організації також працюють у  Харкові, Івано-Франківську і Львові (там опікуємося 100-150 безхатьками в кожному місті). 

У “Молодь за мир” немає посад — ми об’єднуємося в групи волонтерів, кожна сама дбає про їжу, яку роздає бездомним. Зазвичай, це бутерброди, які робимо самостійно, або страви, які нам жертвують ресторани. 

Наша організація прагне сприяти розвитку більш людяного суспільства, тому також відвідуємо літніх людей у будинках для престарілих, організовуємо художню майстерню для молодих людей з інвалідністю, допомагаємо ромським сім’ям на Закарпатті і проводимо заняття “Школа миру” для дітей.

Нас дуже підтримують небайдужі, які кілька разів на рік надсилають їжу, речі і гроші. Також займатися благодійністю нам допомагають люди, які про нас дізнались із соцмереж, вони надсилають нам кошти. 

Допомога — це (не) просто

Часто мені здається, що я звичайна людина, яка ще нічого не досягла у житті і не має великих ресурсів. Але коли усвідомлюю, що завдяки моїй безкорисній роботі як мінімум 100 людей сьогодні не засинатимуть голодними, розумію, що я на правильному шляху. 

Недавно ми роздавали їжу і одна бабуся, узявши пакет, щиро подякувала мені. Я відповіла, що немає за що. А вона знітилася і сказала: “Ні-ні, не кажіть такого, бо є за що. Ви маєте усе, тому вам це здається дрібницею. Але я цілий день нічого не їла і цей маленький бутерброд для мене дуже багато значить”.

Чому люди опиняються на вулиці?

Ми не лише роздаємо їжу безхатькам, а й спілкуємося з ними. У кожного — своя унікальна історія.

Дуже часто діти чи онуки просто виставляють на вулицю своїх старших родичів. Також бездомними є дуже багато дітей, які виходять з інтернатів і не знають куди себе прилаштувати, а також люди з психічними хворобами, у яких є житло, але через хворобу вони його роблять непридатним до життя. На вулицях опиняються і ті, хто відбував покарання у місцях позбавлення волі, або став жертвою квартирних аферистів. 

Якось до нас почав приходити 70-річний пенсіонер Сергій Андрійович. Якось він вийшов з додому, а коли повернувся, не зміг відчинити двері — його син замінив замки і виставив батька на вулицю. При цьому Сергій Андрійович — дуже цікава і хороша людина, колишній учитель історії. Під час наших зустрічей чоловік записував у блокнот імена кожного, з ким знайомився, щоб не забути. Для нього наша робота була чимось незвичайним! 

Ми поселили пенсіонера у хостел і знайшли небайдужих, які погодилися платити за його проживання. Там чоловік мешкає вже рік і постійно приїжджає на наші зустрічі. Я дуже рада, що нам вдалося допомогти йому. 

Як це — жити на вулиці?

Коли ми чуємо слово “бездомні”, то уявляємо п’яних людей у брудному і подертому одязі, які жебракують. Але насправді є тисячі бездомних, які мають абсолютно нормальний вигляд, роботу, але не мають дому. Наприклад, знаю жінку, яка вже 10 років ночує на вокзалі, а вранці прокидається і йде працювати касиркою в супермаркеті.

 

Якось я вирішила провести експеримент і заночувала з нею на вокзалі. Жінка час від часу підсідала до людей, які чекали на поїзд, і починала з ними розмову. Вони бесідували і ніхто навіть не здогадувався, що вона бездомна… 

Виспатися на вокзалі неможливо: крісла незручні, складно розслабитися, бо переживаєш, щоб не вкрали речі, до того ж, постійно ходить поліція і виганяє людей без білетів на вулицю. Часто бездомні люди купують найдешевший квиток, просто щоб мати право бути в залі. 

Як допомагати бездомним?

За час мого волонтерства я однозначно змінила свою думку щодо бездомних. Колись мені здавалося, що до них треба бути суворими і не давати їсти п’яним. Та згодом я почала ставитися до нетверезих людей як до недужих. 

Також я думала, що бездомні нічого не роблять, а лиш тиняються вулицями. Та насправді більшість з них борються за виживання, адже впродовж майже половини року в Україні холодно. 

Тим, хто хоче допомогти таким людям, раджу купити щось з їжі, коли вони просять, захистити, коли бачите прояви жорстокості до бездомних, а також приєднатися до всесвітнього руху “Молодь за мир”. Ми раді всім у різних містах.  


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua