Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Вісім років тому я відмовилась від декоративної косметики. І це було прекрасне рішення!

Вісім років тому я відмовилась від декоративної косметики. І це було прекрасне рішення!

4 хв на читання
Читати повну версію

Я почала робити макіяж у 14 років. До кінця навчання в школі вчителі й однокласники бачили мене без косметики лічені рази. Я замальовувала тональним кремом кожен прищик. На губах завжди була помада, на повіках — тіні, а на віях — туш яскраво-синього кольору. Я вважала, що це красиво.

Водночас макіяж провокував деякі проблеми зі здоров’ям. Наприклад, з очима. Вони в мене — надміру чутливі, тож пекли навіть від дорогої гіпоалергенної туші. Я без кінця лікувала запалення, закрапувала й замазувала очі на ніч… Та відмовлятися від косметики не хотіла.

Однак якось, у момент загострення проблеми з очима, все ж прийшла до школи без макіяжу. Тоді однокласник, тикаючи на мене пальцем, засміявся на весь клас: “Дивіться, яка Юлька страшна ненамальована!” Чесно кажучи, навіть для мене власне обличчя без тонни косметики було таким незвичним, таким нецікавим. Тож більше я не ризикувала не робити макіяж. Не хотілося розчаровувати інших. Страждала, щоб подобатися.

Дорослішавши, я вчилася краще розуміти себе, ставала досвідченішою у відносинах з іншими. Якось задумалася над тим, що жоден хлопець не робив мені компліментів на кшталт “яка в тебе гарна туш” чи “тобі личить твій блиск для губ”. Це помічали й згадували в розмовах тільки дівчата. І лише ті, які самі щедро користувалися косметикою. Більшості були байдужі такі деталі. 

Зрештою, я наважилася позбутися зайвих страждань, постійних зусиль невідомо заради чого. Дедалі рідше я виходила в люди з макіяжем. Спершу було трохи лячно ходити “зі справжнім обличчям”, особливо на масові події, де щоразу зустрічала чимало знайомих. Проте ніхто з них не робив їдких зауважень, не дорікав за відсутність макіяжу, як колись однокласник. 

“Ти так посвіжіла! Мабуть, відпочивала десь”, — якось сказав мені приятель, коли вперше побачив мене без косметики. Це підбадьорило й додало впевненості в своєму рішенні. 

Я розуміла дедалі глибше, що інші бачать мене крізь призму мого сприйняття себе самої. Що всі люди різні — і це чудово. Що “досконалість” і “еталони краси” — несправжні й безмежно нудні. Що весь смак – у чарівності й особливості НЕдосконалостей кожного з нас. Так я поступово приймала себе справжню й невідредаговану, залишаючи позаду комплекси.

Мені було 25, коли я усвідомила, що взагалі не хочу бути залежною від будь-яких стереотипів щодо зовнішності. Я викинула помади, туші, тіні й тоналки — і відчула свободу. Я так само ходила на побачення, як і до цього, так само отримувала компліменти від залицяльників. Тільки тепер хлопці захоплювалися мною справжньою.

Минуло понад 8 років, як я звільнилася від втомливих накладання й знімання косметики, процесу вибору й купівлі косметичних засобів. Скільки часу і грошей я зекономила! Наскільки здоровішими стали мої шкіра, очі, губи й нігті!

Водночас у мене немає й ніколи не було на меті перетворити мою відмову від декоративної косметики на принцип. Ні, я не зарікаюся від використання косметики: якщо колись мені закортить заради творчості чи розваги спробувати себе в кардинально новому й несподіваному образі, я зроблю це. Але за 8 років я не відчула такої потреби. Мені комфортно бути собою як в буденних походах в супермаркет, так і на офіційних святах, адже існує стільки способів, окрім макіяжу, виглядати яскраво та святково. Мої фірмові засоби привертання уваги на особливих подіях — це барвистий одяг та вдало підібрані до нього аксесуари. Улюблена фішка — великі (часом просто гігантські) сережки з легких матеріалів.    

Краса потребує не жертв. Краса потребує мудрості, турботи про власне здоров’я, самоповаги й самоприйняття. А відповідати примарним стандартам краси для інших я більше не хочу.


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua