Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Вони казали, що водіння – не для мене. Утім я стала професійною гонщицею

Вони казали, що водіння – не для мене. Утім я стала професійною гонщицею

7 хв на читання
Про що цей текст: У перший день за кермом власного авто Дарія Бакай в’їхала в припарковану машину. Історія про те, як вона стала профі у ралі.

Ти ж дівчинка, тобі не дано

У 18 років я вирішила отримати водійське посвідчення. В автошколі інструктори, коли я робила помилки, махали рукою: “Ти дівчинка, тобі не дано”. Це дратувало. Та зрештою, я отримала посвідчення. Хоч так і не навчилась добре їздити.

У 20 років я наважилася купити авто у кредит – Mitsubishi Lancer за 90 тисяч гривень. Підтягнути водійські вміння вирішила з інструктором. Це був жахливий досвід! Він кричав, коли я помилялася, казав, що водіння – це не моє. Я навіть зневірилась у власних силах. Втім згодом таки опанувала себе.

Коли з салону привезли мою новеньку Mitsubishi, я цілий день боялась сісти за кермо. Ввечері наважилася проїхатись по району – і в’їхала у припаркований Nissan Murano. Побила бампер і дві фари. Був суд, страхові виплати…

Після такого досвіду водити я боялася. Допомогти визвався друг моїх батьків. Його автопоради відновили мою віру в себе.

Читати повну версію

Ти ж дівчинка, тобі не дано

У 18 років я вирішила отримати водійське посвідчення. В автошколі інструктори, коли я робила помилки, махали рукою: “Ти дівчинка, тобі не дано”. Це дратувало. Та зрештою, я отримала посвідчення. Хоч так і не навчилась добре їздити.

У 20 років я наважилася купити авто у кредит — Mitsubishi Lancer за 90 тисяч гривень. Підтягнути водійські вміння вирішила з інструктором. Це був жахливий досвід! Він кричав, коли я помилялася, казав, що водіння — це не моє. Я навіть зневірилась у власних силах. Втім згодом таки опанувала себе.

Коли з салону привезли мою новеньку Mitsubishi, я цілий день боялась сісти за кермо. Ввечері наважилася проїхатись по району — і в’їхала у припаркований Nissan Murano. Побила бампер і дві фари. Був суд, страхові виплати…

Після такого досвіду водити я боялася. Допомогти визвався друг моїх батьків. Його автопоради відновили мою віру в себе. 

 Любов з першої гонки

Вперше я побачила автоперегони в Криму. Мені було 21, я працювала у компанії, яка була одним зі спонсорів “Ялта-ралі”. Там і закохалася в гонки. Ох, цей момент, коли ревуть мотори, автомобілі входять в поворот на крутій трасі, обганяють! Просто неймовірно! Тоді я зрозуміла, що хочу купити спортивний автомобіль.

Чим я тільки не займалася, щоб заробити на свій Mitsubishi Lancer Evolution 🙂 Перекладала з англійської, проводила екскурсії Києвом, підробляла репетиторкою, писала курсові з математики… І за три роки таки купила вживаний спортивний автомобіль! Друзі з Рівного взялися відновлювати його — він був після удару.

Мета: об’їхати Діму

У 25 я наважилась на перші аматорські перегони на своєму Evolution. У змаганнях брав участь і мій друг Діма. Після перегонів він почав кричати: “Ти не вмієш їздити! І взагалі, гонки — це не жіноча справа!”. Мене зачепили його слова, я проплакала три дні. І зрештою поставила собі наступну ціль — перемогти у гонках Діму.

Я розпочала навчання у школі екстремального водіння. У той же час брала участь в аматорських змаганнях на “Чайці” (це автодром під Києвом). Але їздила повільно — заважала іншим учасникам гонки. Попри все, вперто приїжджала знову і знову — потрохи удосконалювалась.

Мій друг Лукаш, який професійно займався ралі, погодився допомогти мені у навчанні. Це тривало пів року. А щовихідних я брала участь в аматорських змаганнях. І знаєте, практика давалися взнаки — одного разу я таки перегнала Діму 🙂 А потім виграла ралійний трофей в абсолюті в Бердянську. Я була єдиною дівчиною серед 25 водіїв! Нарешті я собою пишалася!

Автоспорту — кінець!

У 26 я підхопила зіркову хворобу і записала себе до професіоналів. Купила повнопривідний спортивний автомобіль Subaru STi 2002 року. 

На поворотах Subaru заносило, а на виході з повороту авто важко набирало швидкість. Моя перша гонка закінчилася переворотом на дах. Перша думка, пам’ятаю, була: “Усе, автоспорту — кінець. Машина розбита, а грошей на ремонт немає”. Я вилізла неушкоджена, автівку перевернули глядачі. Я була спантеличена. 

Під час аварії страху не було. Він з’явився, коли я знову сіла за кермо — в голові виринали фрагменти аварії. Відтоді протягом двох років у мене не було прогресу в гонках. 

Згодом мені запропонували переїхати в Бельгію по роботі — і я погодилась. Часом ще прилітала на гонки в Україну, але такий темп виснажував мене. Я продала Subaru і шукала нове хобі — подорожі, кіно, фотографія. Але мене нічого не драйвило…

Мені таки дано їздити!

В 30 я повернулася в Україну, вирішила навчитися водити ще краще і побудувати авто під себе. Поки його робили, я брала участь у гонках на орендованих машинах, знайшла команду (тренера, штурмана та механіка), почала займатися в спортзалі, а також боксом. Усе — аби осилити навантаження. 

Мою автівку робили близько 8 місяців. Це обійшлося мені у близько 50 тисяч доларів. На першу гонку після бельгійської перерви я виїхала в кінці 2017-го. В Одесі зібралось близько 70 екіпажів, з них 24 — повнопривідні. І я, єдина дівчина на повнопривідному авто, приїхала четверта! Тоді я стала не просто учасницею, а наблизилася до лідерів. Пам’ятаю, подумала: “Мабуть, мені таки дано їздити!”:)

Я ще не вигравала у перегонах, але все попереду! У мене з’явився новий тренер, тому починається новий етап у моїй ралійній кар’єрі. 

З чого почати шлях гонщиці?

Треба обрати авто і брати участь в аматорських змаганнях. Можна взяти авто “під ключ” для перегонів. Це коштуватиме мінімум 15 доларів за кілометр. У вартість входить робота механіків. 

Змагання тривають два-три дні на дорогах загального користування. Перший день — організаційний. Водії зі штурманами проходять огляд лікаря, сплачують внесок за участь… Згодом їм видають дорожню книгу, в якій описані спецділянки: грунтова, кам’яниста або глиниста сільська дорога, брід річки, трампліни, повороти… З дорогою треба ознайомитись: проїхати на звичайній автівці. Це називається “прописка”. Під час прописки пілот диктує своє бачення проходження шляху, а штурман записує стенограму, щоб розрахувати допустиму швидкість, можливість розвороту на місці, стрибка. Опісля — ще одна оглядова прописка, але тут вже штурман диктує, як їхати. 

До речі, на відміну від водіїв, штурмани отримують зарплату — профі мають близько 500 євро за перегони. Максимум, що можуть отримати водії, — кубок майстра спорту і статусність у спільноті. Натомість вкласти в одне змагання треба немало: наприклад, одні перегони цьогоріч коштували мені близько 5 тисяч доларів. Лише вартість бензину — 4 євро за літр, а розхід — 100 л/100 км… А ще нові колеса…

Головне — вірити в себе

Я мрію стати українською Мішель Мутон (вона виграла чемпіонат з ралі у Франції). Як і вона, я хочу створити жіноче крило в автоспорті. Нині в Instagram намагаюся мотивувати дівчат на власному прикладі: розповідаю про особливості перегонів, ділюся враженнями. Треба руйнувати стереотипи, що водіння — це не жіноча справа. Я можу — то й всі можуть. Головне — вірити в себе та свої сили більше, ніж у слова інших людей.

Дарія Бакай

Книга: “Емоційний інтелект” Деніела Гоулмана
Фільм: “Гонка” Рона Говарда