Я пишу листи самому собі: про мій досвід ведення щоденника

Я ніколи не думав, що в дорослому віці вестиму щоденник. А сьогодні не уявляю кращого місця, аби виливати свої переживання, формулювати сміливі ідеї та деталізувати цілі, не турбуючи інших і не псуючи чистоту думок. 

Перші мої дитячі спроби викладати свої думки на сторінках закінчились, так майже і не розпочавшись. Історія супербанальна: мама знайшла в шухляді письмового стола мій щоденник з кількома сторінками переживань щодо першого кохання, і прочитала це. Більше я не хотів записувати свої думки. 

Потреба вести щоденник знову з’явилася у 16 років, коли я потрапив на навчання до військового ліцею. Саме в цей період життя я вперше пережив сильний страх, глибокий біль, справжню закоханість. Я не міг комусь про них розповісти, бо й сам часто не розумів свої емоції. Бували й настільки інтимні речі, які складно було передати словами. 

Переповнений переживаннями і протиріччями, я взяв якийсь зошит і написав: “02.09.2017 року. Я втомився. Мене бісить ЗНО. Це безглузда перевірка знань. Треба придумати, як пояснити батькам, що я не хочу бути військовим. Це — не моє”. У ці шість речень я виклав думки, які пекли мене зсередини, і відчув мінімальне полегшення. Відтоді я почав знову вести щоденник. 

Наповнював я його без якоїсь системності — часом двічі на день, а бувало, і раз на два місяці. Просто чекав, поки думкам стане тісно у моїй голові і тільки тоді виписував їх. 

Під час навчання у ліцеїстів не було ні комп’ютерів, ні смартфонів. Доступними були тільки ручка і зошит, тому я записував думки там. Навіть віднайшов у цьому своєрідну романтику.

Раніше я дбав про естетику щоденника. Зараз же просто відділяю датами записи і послідовно викладаю все, що мене хвилює. До такого мінімалізму я прийшов, коли зрозумів, що гарний щоденник я часто прикрашаю брехнею, аби записи були більш привабливими. Та в такому щоденнику просто немає сенсу. 

Серед дуже символічних особливостей у кінці першого зошита є лист самому собі через 60 років. У цьому тексті я висловив увесь свій оптимізм і попросив себе жити так, щоб у 80 не заплакати від болю, перечитуючи цього листа. 

Цей лист допоміг усвідомити мені, що всі каракулі у моєму щоденнику — це листи майбутньому мені. Викладені на папері думки часто допомагають знайти відповіді на питання, які хвилюють: “Чого я боюся? Які у мене цілі? Що я люблю та поважаю?” На ці й подібні питання правдиво можуть відповісти лише мої минулі “я”. Бо кожне з них шукало і, можливо, знаходило ці відповіді. Щоденник допомагає мені не забувати той досвід і користуватись ним, коли цього потребую. 

Тому коли мені дуже погано або невимовно добре, я залишаю емоції на папері. Серед усього потоку думок, який я викладаю на папір, час від часу сформовуються ідеї, думки, принципи, які часто стають для мене фундаментальними. 

Ведення щоденника — дієвий спосіб віднайти власні думки, погляди, стати ближчим до свого внутрішнього “я” та зберігати з ним зв’язок протягом років. 

Що почитати: “Щоденник за методикою Bullet Journal” Райдера Керролла.

Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua