Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

“Я роблю 4-6 уколів інсуліну на день. У мене — діабет”

“Я роблю 4-6 уколів інсуліну на день. У мене — діабет”

10 хв на читання
Про що цей текст: Urban поспілкувався з міленіалами, які хворіють на цю недугу. Вони розповідають як прийняли діагноз та наскільки він вплинув на їхнє життя.
Читати повну версію

Оксана Сириця, 31 рік, розвиває власний інста-магазин

З діабетом першого типу я живу вже майже два роки. Хворобу виявили, коли я за давньою звичкою здавала аналізи для контролю здоров’я. Тоді з’ясувалося, що рівень глюкози в моїй крові — 18 ммоль/л (при нормі 4,1 — 5,9 ммоль/л). Через тиждень перездала аналізи, але результат майже не змінився.

До цього у мене були симптоми діабету: слабкість, шалений апетит (я їла багато, але при цьому худла), спрага, свербіж шкіри. Але мені здавалося, що це наслідки втоми… 

Перша моя емоція, коли я почула, що хвора на діабет, — страх. У моїй родині ніхто не мав подібного діагнозу, тому хвороба стала несподіванкою для нас всіх. Та прочитавши про те, як живуть люди з діабетом, я заспокоїлась: такий діагноз не означає кінець повноцінного життя.

Люди часом мене питають: “Ти захворіла на діабет, бо їла багато солодкого?” Ні, це тут ні до чого, адже діабет — це порушення функціонування ендокринної системи, яке провокує в організмі дефіцит інсуліну. Цей гормон допомагає переробляти і засвоювати глюкозу. 

Я повинна колоти собі інсулін. До слова, отримую його безкоштовно, від держави. На початку було страшно робити укол, але потім я звикла. І ні, це не боляче. Зараз колю інсулін в живіт перед кожним прийом їжі, а фоновий інсулін в стегно чи ягодицю — перед сном. Всього — 4 уколи на день, якщо рівень цукру в діапазоні моєї норми (4-9 ммоль/л). Якщо рівень глюкози в крові вищий, то потрібно робити додаткові уколи.

Мушу уникати їжі з високим глікемічним індексом (наприклад, картоплі, випічки, макаронних виробів) та дотримуватися у харчуванні балансу білків, жирів і вуглеводів. Хоча зізнаюся: інколи можу дозволити собі шкідливу їжу в великих кількостях. Тут важливо дотримуватися певної схеми: якщо рівень цукру в нормі і хочеться якогось смаколика, то потрібно вирахувати кількість вуглеводів у порції основного прийому їжі, бо саме ці сполуки піднімають рівень цукру в крові. Далі на цю кількість вуглеводів слід розрахувати дозу інсуліну, ввести його в організм, вичекати паузу (між уколом і їжею), щоб гормон встиг подіяти. І тоді — смакувати!

Серед корисних для діабетиків страв я найбільше люблю сирні вафлі з кокосовим борошном. Ділюся рецептом:

Інгредієнти:

– 100 грамів кисломолочного сиру;

– 10 грамів кокосового борошна;

– 1 яйце;

– 1 чайна ложна розпушувача;

– щіпка ваніліну;

– підсолоджувач/цукор за смаком.

Змішати всі інгредієнти. Готувати у вафельниці або на грилі 7-8 хвилин.

Повірте, діабет зовсім не страшний, якщо дотримуватися здорового харчування й пауз між ін’єкцією інсуліном та їжею 🙂

*мої улюблені:
книга: “Атлант розправив плечі” Айн Ренд;
серіал: “Резидент” режисера Роба Корна;
пісня: “Гуси” — Велбой;
заклад: МакДональдс.


Дмитро Іванов, 39 років, блогер

У 16 років я почав стрімко худнути. Крім цього, мені постійно хотілося пити, я часто бігав до туалету. Здав аналізи — виявилось, що в мене підвищений рівень глюкози в крові. Мама спершу намагалася нормалізувати мій цукор народними засобами. На жаль, з цього нічого не вийшло. Зрештою я потрапив до лікарні, де мені діагностували діабет першого типу.

Діагноз викликав страх. У моїй сім’ї ніхто не хворів на діабет. Як жити далі? Лікарі тоді сказали лише те, що мені зовсім не можна солодкого. А як рахувати дози інсуліну, паузи, порції їжі? Я не мав відповідей на ці вкрай важливі запитання. Минуло 23 роки, а в Україні й досі немає нормальної  широкомасштабної інформаційної кампанії, яка б допомогла людям, хворим на діабет, навчитися повноцінно жити з цією хворобою. 

Нині я не сприймаю діабет як хворобу. Для мене це — стиль життя. Мені можна все, що й звичайній людині. Різниця лише в тому, що до мого тіла прикріплена штучна підшлункова залоза — датчик, який вимірює рівень цукру в крові, і помпа, яка автоматично вприскує інсулін (його я отримую безкоштовно від держави). Усі результати відображаються в додатку на телефоні. Круто, що цей прилад може прогнозувати рівень цукру на найближчий час і допомагає краще розуміти свій організм.

Найголовніше для діабетиків — тримати рівень цукру в здоровому діапазоні. Для мене це — від 4 до 10 ммоль/л. Важливо завжди мати зі собою щось солоденьке. Адже при інтенсивному ритмі життя цукор може дуже різко падати, а швидкі вуглеводи допоможуть його нормалізувати. Чому низький рівень глюкози в крові — це погано? Бо він створює ризик гліпоглікемічної коми, що спричиняє тривалу втрату свідомості та призводить до глибоких порушень у роботі головного мозку. 

До речі, я навіть певною мірою вдячний діабету. Після того, як мені поставили діагноз, я почав активно займатися спортом. Зараз завдяки цьому я не маю жодних ускладнень і супутніх захворювань. А ще на одному із тренувань я познайомився зі своєю майбутньою дружиною 🙂

*мої улюблені:
книга: “Пригоди Шерлока Холмса” Артура Конан Дойля;
пісня: It’s My Life — Bon Jovi;
заклад харчування: там, де смачно і вже пораховані вуглеводи 🙂


Катерина Паніва, 26 років, ретушерка

У 12 років я потрапила в лікарню, вміст глюкози в моїй крові сягав 26 ммоль/л — це критичний показник! Про те, що таке діабет, я знала з дитинства, адже мій тато теж хворіє діабетом першого типу. Зважаючи на спадковість, я періодично здавала аналізи на цукор. І ось у певний період мої показники почали зростати… 

Моє ставлення до хвороби змінювалося від повного заперечення до повного прийняття. У підлітковому віці я відмовлялася дотримуватися правил, могла не колоти інсулін і не міряти цукор. Зараз розумію, що це було нерозумно. Добре, що мій бунт не призвів до якихось негативних наслідків. 

З діабетом найголовніше — навчитися тримати хворобу під контролем: наприклад, моніторити рівень цукру потрібно мінімум тричі на день. Раніше для цього я використовувала глюкометр, а останні півроку користуюся сенсором. Це спеціальний датчик, встановлений на внутрішню поверхню руки. Кожні 5 хвилин сенсор робить заміри цукру, а отримані показники відображає в спеціальному додатку на телефоні. Зізнаюся: спершу я соромилася використовувати його, та згодом просто забила. 

Наразі в мене немає жодних обмежень у роботі, розвагах, спорті. Особливий раціон теж не є проблемою. Та і я можу, наприклад, дозволити собі шматочок тортика, суші, фастфуд, якщо дуже хочеться, адже важливо дбати не лише про свій фізичний, а й моральний стан. Гастрономічне задоволення компенсовую відповідною дозою інсуліну. Якщо чути свій організм і вміти правильно реагувати на зміни цукру в крові, то ти контролюєш діабет, а не він тебе.

Я роблю уколи інсуліну 4-6 разів на день, залежно від рівня цукру. Місця для ін’єкцій — руки, ноги, живіт та сідниці. Мені не боляче, бо голки зовсім маленькі (чи то я вже просто звикла). Раніше соромилася колоти інсулін в публічному місці. Зараз можу спокійно поставити укол у руку чи живіт навіть на вулиці.

Мої інсуліни на місяць коштують приблизно 1500 гривень, але держава видає їх безкоштовно. 

Найбільше дратує міф, який підтримують навіть деякі лікарі, — діабетик не може мати дітей. Може, в мене їх двоє. Так, вагітність з діабетом вимагає значно більше уваги, ніж звичайна. Так, потрібно ще більше контролю і є ризики, але народити здорову дитину — цілком реально. 

Коли я завагітніла вперше, то моя дільнична гінекологиня в державній поліклініці навіть дивитися мене не хотіла, дізнавшись про діабет. А ось у приватній клініці ведення вагітності та ставлення до мене було просто чудовим. Проте з 28 тижня в мене почалися страшенні набряки. На 35-му тижні мені зробили терміновий кесарів розтин. У малюка були набряки та діабетична фетопатія (порушення нормального розвитку плоду через тривалий вплив на ембріон материнської крові із підвищеним рівнем глюкози). Та після народження цукор у дитини був у нормі. Через тиждень нас відпустили додому. 

Вдруге я вирішила вести вагітність вже у державній поліклініці. Я сама знайшла лікаря і відразу зв’язалася з пологовим будинком, де проходила всі планові госпіталізації (для діабетиків їх чотири: на 12-му тижні, на 20-22-му, на 28-30-му і 35-36-му). За цей час значно знизилася моя фізична активність, тому цукор стрибав як скажений, а дози інсуліну стали величезними. У результаті мені зробили кесарів розтин на 37-му тижні. Друга дитина мала той самий діагноз, що й перша. До того ж, у доньки був дуже низький рівень цукру, який ми стабілізуємо й досі. 

Хворіючи діабетом, потрібно брати відповідальність за своє здоров’я, досліджувати нову інформацію, тестувати різні прилади (глюкометри, сенсори, помпи), а головне — дослухатися до свого тіла. 

*мої улюблені:
книга: “Звіяні вітром” Марґарет Мітчелл;
фільм: усі частини “Гаррі Поттера”;
пісня: Rampampam — Minelli.


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua