Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

“Я відмовилась від хіміотерапії через дурні поради в інтернеті”. Історія міленіалки, якій ампутували ногу

“Я відмовилась від хіміотерапії через дурні поради в інтернеті”. Історія міленіалки, якій ампутували ногу

6 хв на читання
Про що цей текст: 25-річна керамістка й гончарка Тетяна Літус розповідає про свою боротьбу з онкологією та висновки, які вона зробила після пережитого.
Читати повну версію

Близько 7 років тому я відчула дуже різкий біль у коліні, який не відступав. Лікарі називали можливі причини: поліартрит, поліартроз, ревматизм… Та ніхто не міг поставити мені точного діагнозу. В результаті я просто пила багато БАДів проти ревматизму. 

У періоди загострення, особливо взимку, моя нога починала так сильно боліти, що мені було важко навіть до вбиральні дійти. Через це я іноді пропускала пари (я навчалася у фаховому коледжі мистецтв імені А. Ерделі Закарпатської академії мистецтв). Та гострий стан минав, і все знову було добре: я гуляла, танцювала, каталася на велосипеді. 

Так тривало чотири роки. 

Здавалося, що життя закінчилося

Потім біля коліна утворилася м’якенька гуля, у якій збиралася рідина. Я звернулася до лікаря. Він призначив уколи, але вони ніяк не допомагали. 

На той час моя зневіра до медицини досягла найвищої точки, але я вирішила все ж піти на прийом до лікаря, якого мені порадили. Він направив на МРТ. І ось результати: в нозі — пухлина. Лікар сказав, що мені терміново потрібна хіміотерапія. Для нас з мамою ця звістка стала сильним ударом. Здавалося, що життя закінчилося. Ми тоді проплакали увесь день. 

У Національному інституті раку нам підтвердили: потрібна хімія. 

Я боялася хіміотерапії більше, ніж смерті

Я вирішила глибше зрозуміти, що таке хіміотерапія, тож почала шукати в інтернеті різну інформацію. Мені траплялися в основному сайти, на яких розповідали про те, що хімія — дуже шкідлива, тому люди переважно відмовляються від неї, а навіть якщо й проходять, то таке лікування закінчується невдало. Начитавшись схожого, я почала боятися хіміотерапії сильніше, ніж смерті. Тому вирішила відмовитися від неї. 

До того ж, поки ми готувалися до поїздки в Київ, я змінила своє харчування: перестала їсти солодке і м’ясо, а також почала вживати ще деякі БАДи. Пухлина, діаметр якої сягав 20 сантиметрів, зменшилася до 8. Я помилково подумала: якщо змогла сама змінити розмір пухлини, то зможу сама і загалом вилікуватися від онко.

На деякий час мені справді стало легше: пухлина у нозі не була помітною, я стала енергійною і знову каталася на велосипеді. Та за півроку новоутвір почав розростатися і з’явився також в інших місцях на нозі. Ставало дедалі гірше. 

День, який все змінив

Якось з однієї пухлини почалася дуже сильна кровотеча. Її змогли зупинити лише за пів години. За цей час я втратила близько двох літрів крові і знепритомніла. 

Мене забрала “швидка”. У лікарню я потрапила з рівнем гемоглобіну 31-34 при нормі 140. Декілька днів мені капали кров і плазму. 

Згодом лікарі повідомили, що треба ампутувати ногу — транспортувати мене кудись, де її спробували б врятувати, було небезпечно.

Я довго плакала, але погодилася, бо вже розуміла: іншого виходу немає. Якщо відмовлюся — помру. 

Після ампутації я постійно відчувала фантомні болі — простріли у коліні, якого вже немає. Розуміти, що ногу ампутували, а коліно ще болить, —  жахливо. 

Та з кожним місяцем ставало все легше. Я потроху взялася за роботу — створювала гончарні та керамічні вироби, паралельно почала вести блог в Інстаграмі, де розповіла про свою хворобу, яку раніше приховувала. Люди почали мені писати слова підтримки.

Також мені навіть пропонували допомогти фінансово. В результаті ми назбирали близько 60 тисяч доларів на закордонний протез. 

Хімія

Через три місяці після ампутації у мене виявили метастази у п’ятьох місцях: біля ока, на лопатці, біля пупка, на нозі та біля хребта. Призначили хіміотерапію. Прийняти її було набагато складніше, ніж ампутацію. Та мені допомогло знайомство з дівчиною, у якої був подібний досвід. Вона порадила ставитися до хімії як до того, що зцілить, а не вб’є. 

Перед процедурою я пофарбувала волосся в рожевий колір. Речовина, яку в мене вливали, теж була рожевою. Я назвала її малиновим компотиком. Щоразу, поки тривала процедура, я виходила в прямий ефір в Інстаграмі, щоб розказати та показати своїм підписникам, як усе відбувається, і що це — не страшно. 

На 6 курсів хіміотерапії я витратила півроку. Згодом пройшла обстеження, які показали, що хімія спрацювала. Рік тому я увійшла в ремісію. Тепер щочотири місяці проходжу планові обстеження. 

Життя триває!

Мені страшенно бракувало можливості танцювати — до хвороби я 13 років займалася бальними і сучасними танцями. Я пробувала танцювати на візку і милицях, та виходило не дуже. Лише після того, як у мене з’явився протез, я почала відтворювати улюблені рухи.


А ще — знову навчилася кататися на роликах і велосипеді. І навіть здійснила мрію дитинства — почала водити авто. 

Довіряйте доказовій медицині!

Я хочу розповісти усім людям, що варто довіряти доказовій медицині і не боятися хіміотерапії, адже вона рятує. Можливо, якби два роки тому я все ж зважилася на неї, моя нога була б зі мною. Також я абсолютно точно можу сказати — якщо ампутація врятує життя, на неї варто йти. 

*мої улюблені:
пісня: Anthony Hamilton — Freedom
фільм: “Зростаючий Фенікс” режисерів Ієна Бонота та Пітера Еттедгі
заклад: Mrs Greenwich в Ужгороді
страва: м’ясо з гарніром.


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua