Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

“Я їла і не могла зупинитися”. Це дівчата, які побороли розлади харчової поведінки

“Я їла і не могла зупинитися”. Це дівчата, які побороли розлади харчової поведінки

10 хв на читання
Про що цей текст: Міленіалки діляться історіями про те, як побороли розлади харчової поведінки і які висновки зробили, переживши це.
Читати повну версію

[Розлади харчової поведінки — це проблеми психологічного характеру, пов’язані із вживанням їжі. Люди з такими розладами або сильно обмежують себе в їжі, або переїдають і потім викликають блювання чи виснажують себе надмірними фізичними навантаженнями. Найпоширеніші різновиди РПХ — анорексія, булімія та компульсивне переїдання.

Такі стани неминуче супроводжуються тривогою і депресією, а також майже завжди ускладненнями фізичного здоров’я (серед них аменорея, остеопороз, зневоднення, порушення роботи серця та нирок, проблеми з травною системою, порушення цілісності зубів, глибокі дефіцити мікроелементів, інсуліно- та лептинорезистентність, безпліддя)]

Кароліна Пікуш, 22 роки, студентка

Коли мені було 16, я почала займатися фітнесом. Після кожного тренування ставала на ваги: важила близько 50 кілограмів. З часом зрозуміла, що кожні 100-200 набраних грамів мене сильно пригнічували. Я почала цікавитися правильним харчуванням і коригувала своє меню так, щоб кожного разу бачити меншу цифру на вагах. Далі все рухалося за стандартною при РПХ схемою: підрахунки калорій, відмова від багатьох “шкідливих” та калорійних продуктів…

Я відчувала нестримну радість, коли ваги підтверджували, що я схудла. З часом це перетворилося на залежність — мені хотілося бачити “мінус” у вазі дедалі частіше. Тож я почала займатися в тренажерному залі — там щодня проводила по 4 години. Зрештою, моя вага досягла 40 кілограмів (при зрості 170 сантиметрів). Я відчула занепад сил, мені різко ставало погано, почало випадати волосся, виникли проблеми з жіночим здоров’ям… 

При цьому я намагалася вдавати, що зі мною все гаразд, і навіть взяла участь в марафоні схуднення. За 21 день я скинула ще 2 кілограми. Пам’ятаю, як після закінчення марафону зі сльозами на очах напихалася печивом і цукерками. Це було моє перше компульсивне переїдання. У мене зірвало дах. Я втратила контроль над собою і не могла зупинитись. 

За 2 роки я набрала майже 13 кілограмів. Мої переїдання чергувалися з розвантажувальними днями, коли я або ж зовсім нічого не їла, або дозволяла собі лише пити (знежирений кефір, чай, каву, йогурти). Це повторювалося сотні разів.

Якось після кількох розвантажувальних днів я знову зірвалася і з’їла надто багато. У мене піднялася температура, я відчула сильну нудоту, дихати стало надзвичайно складно. Я почувалася настільки погано, що злякалася. В той момент мене хвилювала не цифра на вагах, а власне фізичне та ментальне здоров’я. 

Мені було соромно звертатись до фахівців, тож моєю єдиною допомогою і підтримкою стала мама. Ми вирішили, що слід просто дозволити собі все: їсти солодощі, набирати вагу, лінуватися… Цікаво, що з новим способом життя я майже не погладшала. Гадаю, через те, що стала більш щасливою та активною: у мене з’явилися хобі і друзі, тож я вже не думала про їжу ледь не кожної хвилини.

Мої поради людям із РХП: 

1. Тільки після того, як ви знімете всі харчові обмеження, у вас почнеться повноцінне життя. 

2. Сховайте ваги якнайдалі, щоденне зважування лише загострює ваш стан.

3. Не діліть продукти на “шкідливі” та “нешкідливі”.

4. Знайдіть людину, яка буде вас морально підтримувати. Якщо такої немає, зверніться до психолога. 


Вікторія Матущак, 23 роки, лікарка-інтернка психіатриня

У 10 чи 11 класі ми з подругою захотіли схуднути, тож сіли на дієту. Я важила близько 57 кілограмів при зрості 170 сантиметрів. Завдяки дієті мені вдалося скинути декілька кілограмів, але після обмежень я почала переїдати, тому згодом не тільки повернулася до початкової ваги, але ще й набрала додаткові кіло. Тоді й посипалися негативні коментарі оточення щодо моєї зовнішності. Я сприймала їх як об’єктивну оцінку. І, зрештою, знову взялася худнути.

  Я постійно думала про їжу, рахувала калорії кожної спожитої крихти. Впродовж дня я лише снідала  (у моїй тарілці було не більше 300 кілокалорій). А потім приймала пігулки для втрати апетиту. Моя вага дуже різко знижувалася, пам’ять погіршувалася, я була виснаженою. А ще — почала ненавидіти себе.

Якось я прочитала в інтернеті про розлади харчової поведінки і зрозуміла, що це — про мене. Психіатриня підтвердила цей діагноз. Треба сказати, що я відчула гордість, коли почула її вердикт. Тоді для мене цей діагноз означав одне: я досягнула мети. Так, попри погане самопочуття, мені подобався мій хворобливо худий зовнішній вигляд. 

Розуміння того, що РПХ — це реальна проблема, прийшло до мене згодом. Спершу я категорично відмовлялася лікуватися — не приймала призначені лікарем антидепресанти і пропускала сеанси психотерапії. Рішення, що сАме я їстиму сьогодні, і далі визначала моя вага. Якщо я бачила на вагах плюс 100-200 грамів, то жорстко себе обмежувала: могла навіть взагалі відмовитися від харчів. До всього, я виснажувала себе фізичними навантаженнями, а зупинялася лише тоді, коли ледь не втрачала пульс. 

Рідні і друзі просили мене почати лікування, та ніхто з них не міг на мене вплинути. Переломний момент настав, коли, стоячи перед дзеркалом у ванній, я побачила не худу і красиву дівчину, а бідолаху, в якої випало 40% волосся, пожовтіли зуби, шкіра стала дуже сухою і часто тріскала, з носа систематично текла кров, а “критичних” днів не було кілька місяців.

Тоді я вирішила сама для себе — треба вибиратися з цієї ями. Робила це самотужки, хоч іншим не раджу так робити — краще знайти кваліфікованого лікаря, який допоможе. Я ж просто почала їсти. Багато їсти. В мене було величезне почуття провини, але організм вимагав харчів. 

В результаті я набрала кілограми — ваги показували цифру 70. Мала план знову худнути ненормальними методами, але, на щастя, подруга порадила спробувати інтуїтивне харчування. У мене вийшло це не з першого разу. Та я пробувала знову і знову, бо знала, що на правильному шляху.

З часом в мене все рідше траплялися переїдання, я стала відчувати себе вільнішою. І це триває досі — я не обмежую себе в їжі. 

Після декількох місяців ремісії я створила блог (@ssobremesa), де розповідала про пережите і допомагала таким, якою була сама. Виявилося, що нас таких — десятки тисяч. Це дало мені ще більшу мотивацію завершити почате. Звісно, тепер часом у мене бувають думки, що треба худнути, але я згадую, через яке пекло пройшла, і це допомагає мені отямитися.

Мої поради людям із РХП: 

1. Працюйте не над раціоном, а над мисленням — шлях до одужання від РПХ починається саме з цього. 

2. Запам’ятайте: здоров’я — це головне. 

3. Не відмовляйтесь від допомоги лікарів.


Анастасія Побуринна, 21 рік, консультантка з матриці душі

У підлітковому віці я вважала, що є певний стандарт краси жінки, і я зі своїм 41 кілограмом ваги (при зрості 158 сантиметрів) у нього не вписуюся. Щоби змінити своє тіло, я почала випробовувати різноманітні дієти. 

Я підписалася в соцмережах на різні пабліки про схуднення, надихалася фотографіями дівчат до і після схуднення. Разом з цим почала звертати увагу на кількість калорій у продуктах. І в жодному разі не переїдати. 

Я відчувала задоволення, коли бачила на вагах мінус, при цьому вважала, що у мене все одно є зайва вага. І прагнула худнути далі. Так я позбулася перших 11 кілограмів. 

Це був ментально найскладніший період у моєму житті. Я закрилася від людей, відчувала ненависть до себе, невпевненість, у мене навіть були думки про самогубство. Переломний момент настав, коли почалися проблеми зі здоров’ям: до 17 років у мене не було місячних, а колись набутий гастрит посилювався… 

Я усвідомила, що більше не хочу себе мучити, тож почала боротися з РПХ — попри сильний внутрішній супротив, поступово збільшувала кількість спожитої їжі. Особливо важко боротись із розладом було тоді, коли хтось із мого оточення коментував: “О, ти вже почала більше їсти” або ж “Ти погладшала, гарно виглядаєш!” Будь ласка, ніколи-ніколи не кажіть такого іншим, це може ранити.

Я хотіла бути щасливою і розуміла, що для цього треба постаратися. Тож читала книги із саморозвитку (вони нагадували мені, що тільки я сама створюю свою реальність) і багато часу проводила з друзями. 

Мій розлад зробив мене сильною. Я зрозуміла, що можу вилізти із будь-якого лайна, якщо сама цього захочу. 

Мої поради людям із РХП: 

1. Поставте собі питання: “Навіщо я себе мучу?”, “Чи зможу я досягнути чогось позитивного через страждання, які завдаю своєму тілу?”

2. Пам’ятайте: навіть якщо ви схуднете таким чином, то не почнете любити себе більше. 

3. Тіло — це наш храм, тому ставтеся до нього з пошаною.


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua