Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

“Якщо із зачіски вибилося хоча б дві волосини, я її перероблю”: про життя з перфекціонізмом

“Якщо із зачіски вибилося хоча б дві волосини, я її перероблю”: про життя з перфекціонізмом

5 хв на читання
Про що цей текст: міленіалка розповідає про своє прагнення до перфекціонізму, а психологиня пояснює, як можна боротися з цією рисою.
Читати повну версію

Юлія Сербулова, 24 роки, засновниця школи іноземних мов

Мій перфекціонізм проявився ще в дитинстві — вже тоді я намагалася наслідувати маму, яка робила все бездоганно. Наприклад, мої ляльки сиділи на своїх місцях, а їхній одяг був акуратно розкладений у пакетики. Та усвідомлювати схильність до перфекціонізму я почала років у 17, коли почала вивчати психологію в університеті. Готуючись до занять, в Інтернеті натрапила на статтю, де перфекціонізм трактували як психічний розлад і рису, притаманну шизофренікам.  Це, звісно ж, неправда. Я вважаю, що маю здоровий перфекціонізм. Він не заважає мені жити, але я намагаюсь із ним боротися, бо розумію, що прагнення до ідеальності повинно мати певні рамки.

Здебільшого моє прагнення до досконалості стосується побуту. Наприклад, у мене сіпається око, коли бачу, як чоловік скидає речі у корзину для брудної білизни: або жбурляє все на купу так, що кришка не закривається, або кладе білизну поверх. 

Мій перфекціонізм стосується і зовнішнього вигляду. Якщо я роблю хвостики своїй дочці, проділ обов’язково має бути ідеально рівним. Якщо із зачіски вибилося хоча б дві волосини, я її перероблюю. Мій власний зовнішній вигляд так само має бути довершеним. Перед важливими подіями я приділяю багато часу, аби заздалегідь вимити взуття та випрасувати одяг. Коли роблю макіяж, стрілки мають бути симетричними, інакше перемальовуватиму, поки не стануть ідеальними.

Також мене напрягає, коли щось погано вимите або неправильно розставлене —  книжки на полицях чи дитячі іграшки. Якщо я знаю, що вдома щось не на своєму місці, думатиму про це, поки не повернуся і не наведу лад. Цікаво, що безлад усередині шафи мене не бентежить. 

Іноді мій перфекціонізм “вмикається” навіть у супермаркеті. Коли бачу, що товари розкладені неправильно, відразу хочеться дати прочухана працівникам і перескладати самотужки. До речі, я не купую яйця поштучно — мене дратує, що вони всі різного розміру, а я беру в лотках, де вони більш-менш однакові.

Звісно, перфекціонізм проявляється і в роботі. Я —  викладачка, і люблю, щоб усі журнали були заповнені акуратно, пастою одного кольору. Якщо я почала писати чорною ручкою, то не можу продовжувати синьою, — для мене це просто вибух мозку! Так само я наводжу лад в документах: вони мають бути розкладені у файлики та папки. 

Як розпізнати перфекціонізм і до яких наслідків він може призводити?

“Перфекціонізм — це зобов’язання  перед самим собою робити все ідеально, що, по суті, неможливо, —  каже психологиня Cтаніслава Орловська.Він може проявлятися як у всіх сферах життя, так і лише в певній. Для прикладу, коли одній з моїх клієнток було 7, її мама виривала сторінки зі шкільних зошитів, якщо в неї виходило щось недосконало. Як наслідок, у дорослому віці дівчина не могла пережити помилки в текстах і прагнула, щоби все було ідеально.

Ще перфекціонізм називають “синдромом відмінника”. Для прикладу, якщо у дитинстві хороші оцінки були культом, у вже дорослої дитини може відбутися змішування понять — вона не відділяє себе як особистість від своєї оцінки. Невдоволення від окремої дії переростає у загальне невдоволення собою, що спричиняє низьку самооцінку. Тому перфекціоніст постійно прагне схвалення, аби бути “гідним” чогось — любові чи поваги.

Також перфекціонізм може призвести до прокрастинації. Люди з такою особливістю відчуватимуть безсилля перед неможливістю втілити свої ідеали у життя, відкладатимуть певну справу та берегтимуть свою самооцінку, боячись зустрітись з реальною оцінкою своєю роботи. З тієї самої причини  вони забороняють собі помилятися. Це шкодить процесу навчання та заважає отриманню стійкого досвіду саме на практиці, а не в теорії”.

Як боротися з перфекціонізмом?

“З перфекціонізмом слід боротися лише тоді, коли ви відчуваєте постійне невдоволення собою та хронічну втому від свого прагнення до ідеалу, — пояснює психологиня. —   Поставте самому собі низку запитань: чи в усіх сферах вам однаково важливе досягнення ідеалу? навіщо вам все робити відмінно? чи насправді відбудеться щось страшне, якщо ви зробите помилку? яка ціна за цю помилку? чи варто, наприклад, забороняти собі самовиражатися у соціальних мережах просто через те, що хтось гіпотетично подумає, що ви безграмотні? як ви самі ставитесь до подібних помилок своїх знайомих? 

Після такого аналізу можна навіть написати собі письмовий дозвіл на помилку. Аргументуйте перед самим собою, чому дозволяєте собі помилятися та у яких сферах. Це допоможе зіштовхнутися з реальністю та усвідомити неможливість втілення ідеалу”.


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua