Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Якщо вам набридла життєва метушня. 4 історії людей, які практикують слоу лівінг

Якщо вам набридла життєва метушня. 4 історії людей, які практикують слоу лівінг

8 хв на читання
Про що цей текст: Міленіали розповідають, чому вони вирішили сповільнити темп життя, яких основних правил дотримуються та як це змінило їхнє самопочуття.
Читати повну версію

[Слоу лівінг (slow living) – це життя в розслабленому, неквапливому темпі зі свідомим підходом до усіх аспектів повсякдення.]

Сільвія Генз, 32 роки, контент мейкерка, Бразилія, Сан-Паулу

Мій слоу лівінг почався 2015 року із зацікавлення мінімалізмом. Тоді я зрозуміла, що потребую не багато речей для щастя, і позбулася безлічі зайвого одягу. Згодом перенесла цю ідею на інші сфери свого життя. Приміром, звузила коло друзів. Звільнивши простір, я стала почувати себе значно краще.

Більшість людей, яких я знаю, мають проблеми з ментальним здоров’ям — вигорання, депресія, розлади харчування. Значну роль у цьому відіграє постійний стрес і зовнішній тиск. У сучасному світі сповільнитися — означає вберегти своє здоров’я. А що може бути важливіше? 

Для мене основне правило слоу лівінг — ставити своє життя в пріоритет. Не існувати заради роботи чи грошей. Ми здатні відкласти справи, відтермінувати дедлайни, але ми не можемо перенести на потім життя, тому я завжди намагаюсь вивільнити простір саме для нього. 

Однак я теж людина, якій потрібно платити за житло, комунальні послуги, їсти врешті-решт. Я не можу відмежуватись від світу, тому шукаю компроміс. Аби не працювати 8 годин на день (що, на мою думку, надто багато), я почала орієнтуватися виключно на результат, а не на тривалість процесу. Я вчуся бути продуктивною, правильно ставити задачі й планувати свій час. При цьому для мене важливо не виконувати декілька справ за раз. Я повністю присвячую себе лише одному процесу. 

Завдяки слоу лівінг мені вдалося віднайти баланс між своїм життям та зовнішнім світом. Сповільнившись, я стала щасливішою, почала краще розуміти себе, навчилася прислухатися до власних потреб. Виявилося, що для цього достатньо лише правильно розставити пріоритети, прибрати зайве з життя та наповнити простір речами, які приносять задоволення.  

Улюблені:
книга: “Завтра не продається” Аілтона Кренака;
пісня: Milton Nascimento — O que foi feito, amigo;
страва: домашня піца.


Олівер Фонта, 38 років, розробник веб-сайтів, Франція, Нант

У молодості я багато подорожував, і це допомогло мені зрозуміти, що жвавий західний стиль життя —  не єдиний варіант функціонування світу. До слоу лівінг я йшов довго. Сформував основні принципи такого життя для себе: 

* насолоджуватися тим, що маєш, не шукати чогось більшого; 

* роблячи щось, повністю поринати у процес, отримувати від нього задоволення — це стосується роботи, подорожей і навіть прийому їжі; 

* пам’ятати, що кар’єра не має забирати більшість часу. 

Наслідуючи ці правила, я почуваю себе значно щасливішим, ніж колись, у мене зменшився рівень тривоги й стресу.

Слоу лівінг не заважає мені працювати. Я маю вільний графік роботи, тому можу регулювати свій темп. Буває, працюю лише до обіду, а потім їду кудись із родиною відпочити. Саме якісний відпочинок допомагає мені продуктивно виконувати поставлені задачі на роботі. Зазвичай, у клієнтів немає жодних проблемних питань до моєї роботи.

На вихідних я працюю на земельній ділянці у лісовому садівництві. По 2-3 години порпаюсь у саду, а опісля блукаю там, насолоджуюся природою. Це допомагає мені побути наодинці зі своїми думками, поновити внутрішні сили.

Зараз я намагаюся мінімізувати свої витрати, бо в довгостроковій перспективі хочу придбати маленький будинок і почати менше працювати, відмовившись від посад у великих корпораціях.

Не зійти з обраного шляху мені допомагають приклади інших людей, які дотримуються цього способу життя. Наприклад, Корінн Морель Дарле, французької авторки, яка пише про “le refus de parvenir” — “відмову досягати”. 

Також корисною для мене стала книга японського фермера Масанобу Фукуока про сільське господарство “Революція єдиної соломинки”. У ній автор пояснює, як людям співіснувати з природою.

Улюблені:
книга: “Вертикальний світ” Роберта Сілверберга;
пісня: Radiohead — Reckoner;
фільм: “Вічне сяйво чистого розуму” Мішеля Гондрі;
страва: уся балійська кухня.


Лілія Онищук, 38 років, фотографиня

Деякий час я жила у Києві. Через постійну метушню почала гостро відчувати тривогу, втому. Навколо була лише безкінечна гонитва за успіхом. Зранку я мчала на пари, решту дня проводила на роботі. Бракувало часу, щоб бодай нормально поїсти, не кажучи вже про здоровий сон. Це було не життя, а забіг на витривалість. Також я страшенно втомлювалася від натовпів людей навколо мене. 

Зрештою, я кинула навчання й переїхала назад додому, у невеличке містечко на заході України. Тут я почала цінувати смак спокійного ритму життя. А особливо — коли стала мамою. Саме можливість проводити багато часу вдома з дитиною стала для мене найбільшим щастям. Разом з материнством я почала знаходити для себе нові захоплення: зацікавилася випічкою, навчилася в’язати.

Я вважаю, що метушня руйнує внутрішню гармонію, не дає відчути теперішнього моменту, його краси. А якщо збавити шалений темп, просто вийти в парк, без телефона чи інших гаджетів, пройтись босоніж по траві, перестати бігти, бути тут і зараз, проводити час із сім’єю… Ось це для мене й є слоу лівінг. Це атмосфера максимального комфорту. Це синонім хюґе (данське слово, яке означає настрій затишку та комфортного спілкування з почуттям добробуту і задоволення, — Ред.). 

Сповільнивши темп, я не відчуваю, що щось втрачаю або випадаю зі світу. Гадаю, я дозріла до слоу лівінг — пережила багато пригод і нарешті дійшла до того моменту, коли просто захотілось спокою. 

Я почала помічати щастя в дрібницях: в чаюванні з домашнім варенням під музику Шопена, в усмішці дитини, годуванні бездомного кота. Лише сповільнившись, я навчилась помічати такі дрібниці й дякувати за них.

Улюблені:
книга: “Країна Мумі-тролів” Туве Янссон;
пісня: “Moon river” у виконанні актриси Одрі Хепберн;
фільм: “Блакитна безодня” Люка Бессона;
страва: люблю веганські страви, особливо тушковані овочі.


Лаура Колінас, 24 роки, юристка, Іспанія, Ля Корунья

Я росла в селі. І завжди романтизувала образ міста. Думала, що сільська місцевість і повільне життя гнітять. Згодом вступила на навчання до великого міста. Звикла бути постійно зайнятою, мати безліч справ і планів. Та мені швидко надокучили шалений темп і постійна драма великого міста. Я почала задумуватись над тим, що повна свобода криється саме в спокійному розміреному ритмі життя.

Під час карантину я повернулася в село. Живу тут і досі. Почуваю себе просто чудово. Нині я б ні за що не хотіла повернуся до колишнього ритму. Адже тепер я по-справжньому проживаю кожну секунду. 

Повільне життя допомагає усвідомити, що звичайні буденні речі — неймовірно важливі. У міській метушні завжди бракує часу зупинитися і справді подумати про них. Наприклад, раніше я не цінувала домашню їжу. Зараз все навпаки. 

Завжди будую свій графік навколо внутрішніх відчуттів. Психологічний комфорт для мене в пріоритеті. Утім розумію, що світ на мене не чекатиме. Тому намагаюся віднайти баланс між тим, щоб бути ефективною жінкою ХХІ століття й водночас жити повільно. Приміром, я працюю онлайн у комфортному для мене темпі, однак якщо виникають нагальні робочі справи, то можу відкласти своє повільне життя на декілька годин й поїхати до міста та все швидко вирішити. 

Улюблені:
книга: “Дорога” Джека Керуака;
пісня: Lana Del Rey — Bel Air;
фільм: “Недоторкані” Брайана Де Пальми;
страва: піца.


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua