Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Як ми подорожували Африкою на пікапі Мурзіку сім з половиною місяців

Як ми подорожували Африкою на пікапі Мурзіку сім з половиною місяців

10 хв на читання
Про що цей текст: 31-річна Олена Садома розповідає, як у 2018 році разом зі своїм хлопцем В'ячеславом на авто здолала 51 тисячу кілометрів довкола Африки.
Читати повну версію

Ідея подорожі Африкою належала В’ячеславу. Історія однієї бельгійської пари, яка проїхала Республіку Конго, так надихнула мого хлопця, що він запропонував вирушити в схожу мандрівку, але масштабувати її на всю Африку.  Ми подумали, що такий маршрут буде найскладнішим, і це нам сподобалось. 

Я тоді працювала маркетологинею на фрілансі, тому проблем із тим, щоб отримати тривалу відпустку, не було. Спершу я думала, що зможу поєднувати роботу і мандри, та виявилося, що це непросто — ми постійно перебували в русі і губили зв’язок. Тому я вирішила взяти саббатікал

Підготовка і планування маршруту

Зазвичай такі подорожі планують рік або й два. Ми ж підготувалися всього за 2-3 місяці: читали блоги мандрівників, шукали інформацію про Африку у закритих чатах, де обмінюються актуальною інформацією про ситуацію на континенті, бо та дуже швидко змінюється. 

Великим джерелом інформації для нас став сайт Міністерства закордонних справ Великобританії — там є дані про рівень безпеки у різних країнах. Відповідно до них, ми і складали маршрут, намагаючись обирати найбезпечніші місця.

Саму підготовку можна поділити на загальну та оперативну. Перша передбачає купівлю авто, знання про його обслуговування та ремонт. Далі — знайомство з особливостями менталітету людей в Африці, ведення побуту, проходження кордонів і КПП. Крім того, я пройшла курси домедичної допомоги і зібрала ліки, які можуть знадобитися. Також ми зробили додаткові щеплення, без яких у деякі країни нас просто не впустили б, — від жовтої лихоманки, гепатиту А і В, тифу, менінгіту. 

Оперативна підготовка полягала в моніторингу ситуації на кордонах і всередині країн, та зборі інформації про отримання віз — ми заздалегідь оформляли тільки нігерійську, марокканську і візу до ПАР, всі інші простіше та дешевше отримати при в’їзді. 

Пікап Мурзік

Купівля автомобіля була одним із найважливіших етапів підготовки, адже він мав стати для нас не лише засобом пересування, а й спальнею та кухнею. Ми купили у Німеччині Toyota Land Cruiser 70-ї серії, майже повністю обладнаний усім, що потрібно для довгострокових подорожей: двома акумуляторами, сонячними батареями, двома “запасками”, лопатою і компресором. У житловій частині автівки було два сидіння, кухонна стійка (ми встановили поруч холодильник), умивальник, дизельна пічка, місце для запасів води, речей, додатковий бак на пальне, а на даху — щось на кшталт тераси. Пікап ми назвали Мурзіком Васильовичем — на честь героя твору Леся Подерв’янського. 

Ми брали чимало одягу з собою, адже їхали більш ніж на півроку, та, чесно кажучи, багато речей були зайвими. А деякі харчі, які ми закуповували вдома (пасти, крупи, консерви), навіть привезли назад. Гречку, до речі, якось подарували українським місіонерам у Кенії 🙂 

Від Хмельницького до Кейптауна

Наша мандрівка розпочалася в Хмельницькому. З Іспанії ми паромом переплили до Марокко. Звідти почали мандрівку Західною Африкою, а вже від Кейптауна їхали по східному побережжі. Обоє водимо автівку, тому за кермом змінювали один одного.

За 7,5 місяців ми відвідали 44 країни з 53, які є на континенті. Загалом проїхали 51300 кілометрів, використали 6820 літрів дизельного палива і стали першими українцями, які обігнули Африку на власному авто. 

Африка і місцеві конфлікти

Ми намагалися їхати лише безпечними маршрутами, але коли дісталися Марокко, в Камеруні, який ми мали проїжджати, почалась громадянська війна. Ми лише дивом змогли об’їхали епіцентр. 

Також на якийсь час нам довелося залишитися в Кенії, бо кордони держави були зачинені через конфлікт між ефіопськими племенами та армією. Їх відкрили аж коли впродовж 10 днів ситуація була спокійною. 

Небезпечно було також в обох Конго і Нігерії. Такі країни ми дуже швидко проїжджали.

Стосунки з місцевими

Люди в Африці дуже привітні. З нами часто хотіли сфотографуватися і просили подарунки. Хоча інколи траплялося відверте вимагання і ми мусили відмовляти. 

У Західній Африці спілкувалися з більшістю людей базовою французькою, а в решті країн — англійською. 

Найбільше мене вразив Єнк, південноафриканець, якого ми зустріли в Намібії. Він запросив нас на свою ферму біля Кейптауна і показав нам місцеве життя. Єнк там відома людина — має кемпінг і землю, на якій проводять фестиваль AfrikaBurn. 

Два дні, проведених з Єнком, вартували всієї поїздки. Він вміє насолоджуватися кожним моментом життя. Розповідав нам про особисту філософію, яка називається “найснес” — доброта: “Що більше ти даєш, то більше отримуєш у відповідь”, — розповідав нам Єнк. 

Африканська фауна

Найбільше нам заважали комарі, хоч репеленти ми мали. Що б ми не робили, вночі все одно прокидалися від дзижчання над вухом. 

Дикі тварини найчастіше траплялися на територіях національних парків, де ми зупинялися заночувати. У Габоні ми бачили слонів: прокинулися від незрозумілого шурхоту, коли вони в кількох метрах від нас об’їдали дерево. У Катаві біля нашого автомобіля в кемпінгу ходили бегемоти, хрюкали і щось їли. А вдень ми побачили, як 400 бегемотів плавали в річці. Часто зустрічали гієн, зебр, буйволів, жирафів. Вони ніколи не нападають, якщо людина не загрожує їхній безпеці. Тому ми намагалися не підходити до них близько.

Якось мавпи вкрали в нас пакет зі спеціями, серед яких був і чилі. Вміст пакетика їй не дуже сподобався 🙂 А ось бабуїни заради їжі можуть навіть розбити скло в машині, якщо побачать її всередині. Тож треба було все ретельно ховати. 

Де ми спали і що їли?

Ми ночували переважно в машині. У небезпечних країнах зупинялися на паркінгах готелів, у яких є охорона. 

Здебільшого ми готували їжу самостійно — за допомогою двох портативних пальників. Фірмовою стравою у нас була паста з тунцем. 

Куштували ми і страви місцевої кухні. В більшості країн Африки — безліч варіацій кукурудзяної каші, яку завезли колонізатори. А от в Ефіопії, яка ніколи не була колонією, збереглися дуже автентичні страви. До прикладу, сире м’ясо, яким ми, до слова, отруїлися. Цікаво було скуштувати традиційну страву ефіопської кухні инджеру — це великі пухкі коржі, які готуються з кислого борошна, багатого мікроелементами африканського злаку теф.   

Про ціни 

Основна стаття наших витрат — паливо. У деяких країнах воно дуже дешеве, як от у Судані, Єгипті чи Нігерії, а десь ціни на нього була на рівні українських. Бувало, що люди чекали у чергах за паливом понад добу, бо його довго не привозили. Та нас, як туристів, часто пропускали без черги. 

Також немало ми витратили на візи. Наприклад, мультивіза в Анголу коштувала аж $250, а одноразова в Малі — близько $20. 

Кемпінг для ночівлі в середньому коштував $10. Готелі в столицях бували дорогими — по $70-100, а в провінції Нігерії траплялися і по $15-20. 

На локальні овочі та фрукти ми не витрачали більше кількох доларів на день. Якось на одному ринку я купила цілу гілку бананів за 1 долар! 

Словом, точного кошторису поїздки ми не підбивали, але знаємо, що щодня витрачали від  60 до 100 доларів на двох. 

Найгарніші місця в Африці

Найбільше мені запам’яталася Намібія — країна, в яку ми згодом привезли своїх батьків. За розміром вона більша за Україну, але її населення складає всього 2,5 мільйони осіб. У Намібії — другий за розміром каньйон світу, скелі, океан, дикі звірі і, звісно, пустеля. 

Також рекомендую відвідати:

*Тундавалу в Анголі — це ущелина, край величезного каньйону, схожий на американський Гранд Каньйон. На висоті 2000 метрів я затамовувала подих. Поруч з ущелиною розташовані пляжі, які оточені скелями та океаном.

*Соссусфлей в Намібії — це глиняне плато майже у серці пустелі Наміб, оточене красивими піщаними дюнами. Колір дюн змінюється від абрикосового та помаранчевого до яскраво червоного та бордового. Там є Мертва долина, відома “скелетами” дерев, загиблих через різкі зміни клімату.

*Сахару — найбільша пустеля світу. На її території повністю або частково розміщено близько 10 країн! Рекомендую відвідати там місцеві піраміди, де майже немає туристів.

*Фіш-Рівер каньйон у Намібії. Він доволі живописний, тому сподобається любителям кам’яних пейзажів. 

*Обриви скель над Атлантичним океаном у Західній Сахарі. Краєвиди, масштабність, грандіозність і давність цього місця вражає. Там відчуваєш себе лише тимчасовим гостем на цій планеті. 

Життя після Африки

За 7,5 місяців ми доїхали до Єгипту. Там завантажили машину на корабель, яким дісталися Греції, а далі поїхали до Хмельницького. 

Подорож навколо Африки — це подорож всього мого життя. Це було хороше перезавантаження, вихід з рутини і можливість почути себе. Після подорожі я змінила вид діяльності. Зараз я — коучка енергії. Завдяки Африці я добре навчилася тримати все в житті в класному стані і бути зібраною в кризових ситуаціях.


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua