Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Це — ІТ-академія, в якій безкоштовно вчаться хлопці з непростими долями

Це — ІТ-академія, в якій безкоштовно вчаться хлопці з непростими долями

8 хв на читання
Про що цей текст: Про місце, в якому молодь задарма отримує освіту та здобуває соціально-комунікаційні навики. Заснували його українці, які раніше працювали в Кремнієвій Долині.
Читати повну версію

Під Львовом у селищі Брюховичі з 2016 року працює Hebron IT Academy. Тут вчаться повнолітні хлопці-сироти, а також ті, чиї сім’ї опинилися в скрутному матеріальному становищі. Молоді люди проходять дворічне навчання, щоби потім працювати в ІТ-сфері. 

Академію створило подружжя Ігоря Були та Лілії Валігун — пара дев’ять років прожила у США, працювала в ІТ-сфері та займалася соціальною роботою. 

“Ми декілька років працювали в Кремнієвій долині у місті Сан-Хосе. У 2015-му вирішили повернутися до України, адже тут можемо сповна втілити свої мрії, — розповідає засновник та виконавчий директор Hebron IT Academy Ігор Була дорогою до будинку. — Тут відкрили ІТ-компанію. Також фінансово допомагали сиротам і соціально незахищеним дітям. А згодом зрозуміли, що з найбільшими труднощами вони стикаються після закінчення інтернату. Діти просто не знають, що робити й куди йти. Тож ми вирішили давати молоді належну освіту й можливість високооплачуваного працевлаштування, а разом із тим впевненість у майбутньому. Так і виникла академія”.

Раніше тут був дитбудинок сімейного типу

Під’їжджаємо з Ігорем до світлого чотириповерхового будинку, оточеного високими соснами. Поруч — спортивний майданчик.  Неподалік — місце для посиденьок біля вогнища, дерев’яні альтанки.

“Раніше тут був дитячий будинок сімейного типу. Коли усі вихованці виросли, власники виставили його на продаж. Ми з дружиною придбали приміщення, — пригадує Ігор. — Гроші за будинок виплачували поступово, впродовж декількох років. Використовували свої заощадження, а пізніше нам почали допомагати друзі, знайомі американці. Зараз маємо фінансову підтримку від Українського католицького університету та Львівської освітньої федерації. Утім 80% витрат все ще покриваємо з особистого бюджету”.

Як шукали хлопців?

“Перед запуском академії ми найняли директора й лідера будинку, — каже засновник академії. — Академічний директор розробив навчальну програму, до якої входили програмування, математика, англійська і схемотехніка. Лідер будинку мав стежити за порядком у домі, бути ментором для хлопців. Далі ми почали відбирати потенційних студентів, які закінчили школи-інтернати. Через благодійні і волонтерські організації шукали повнолітніх хлопців-сиріт і хлопців з неблагополучних сімей, які перебували у важких життєвих ситуаціях і проявляли зацікавленість до навчання, зокрема до комп’ютерних наук. У перший рік на навчання до нас приїхало шестеро студентів, за два роки — вже 16. Наразі в академії навчається 30 хлопців”. 

Ігор Була розповідає, що для вступу повнолітні хлопці мають надати документи, які підтверджують особу, пройти медогляд й інтелектуальний тест, аби визначити рівень знань і здібностей. 

Чому в академії навчають лише хлопців? Ігор пояснює, що представників обох статей варто було б розселювати в окремі будинки, а для цього подружжя не мало достатньо ресурсів. Та у найближчий рік пара планує створити умови для проживання дівчат, щоби навчати і їх.

Деякі викладачі працюють за гроші, а дехто — безкоштовно 

Заходимо до будинку: хтось поспішає коридором до навчальної кімнати, хтось у халаті й капцях біжить сходами до їдальні. Панує невимушена домашня атмосфера.

“Наша академія — це перш за все не про навчання, а про інтеграцію і розвиток. Тут працюють не просто наставники, а ті, до кого можна звернутися за порадою, поділитися особистою проблемою”, — каже пан Ігор .

Піднімаємося на другий поверх. Тут розташовано навчальні кімнати й зони відпочинку. Зазираємо в один із кабінетів. За комп’ютерами — п’ятеро хлопців, які зараз проходять онлайн-курси. 

“Пари ведуть викладачі-практики, — каже Ігор. — Вони не витрачають час на теорію, а дають наближені до реальності завдання. Частина викладачів отримую оплату погодинно, частина — за лекцію, це вони самі визначають. Є викладачі, які роблять знижки, особливо якщо можна організувати навчальний процес онлайн. Найдорожчий викладач отримує 15-17 доларів за годину. Але в середньому — 150 гривень. Є й такі, хто цілий курс зі свого предмету (а це три тижні) читають безоплатно”.

Загалом базовий курс із програмування триває пів року. А далі студентів ділять на групи за здібностями — кожній підбирають різних викладачів. 

“Наприклад, стало зрозуміло, що двоє хлопців програмістами не стануть. Тож ми спрямували їх на спеціальність “Тестування” і найняли відповідних викладачів, — каже Ігор. — Також в основі нашого навчання — англійська. Для викладання залучаємо випускників університетів, а ще співпрацюємо зі знайомими носіями мови зі США”. 

Алкоголь, сигарети — під забороною

Йдемо на третій і четвертий поверхи — тут спальні. Хлопці мешкають по четверо в кімнаті. Інтер’єр скромний: два двоярусних ліжка, шафа і робочий стіл. Санвузол, пральні та душові — спільні й розташовані в кінці коридору.  

“Проживання, харчування, технічне і програмне забезпечення для одного студента коштує нам 7-8 тисяч гривень на місяць. Також даємо хлопцям стипендію — по тисячі гривень на особисті витрати”, — розповідає засновник академії. 

Зазираємо в одну зі спалень. За столом працює 22-річний Богдан Калітка. Хлопець навчається в академії півроку і його вже перевели на реальний проект — Богдан працює над створенням сайту. 

“В академії потрібно багато вчитися, — говорить хлопець. — Лекції й заняття розпочинаються о 9.00 й тривають ледь не до 19:00. Також існують чіткі правила, які не можна порушувати. Наприклад, вживати алкоголь — за це одразу ж можуть відрахувати. За куріння можуть позбавити стипендії. Також ми маємо дотримуватися режиму дня: прокидатися о 8.00 і лягати не пізніше 23.00. Зранку потрібно робити зарядку. Загалом багато уваги приділяють спорту. Насамперед це потрібно для здоров’я спини, адже нам доводиться багато сидіти за комп’ютерами. Ще граємо у футбол, займаємося на турниках… Хоча перший місяць до такого режиму довелося звикати, я ні на хвилину не пошкодував, що пішов сюди”.

Такої ж думки і 20-річний Максим Яблонський. “Я жив в інтернаті з 4 років, — розповідає хлопець. — Після 9 класу пішов у коледж, а потім працював у Києві на будівництві. Мені там непогано платили, я винаймав квартиру й повністю себе забезпечував. Та мене завжди цікавили комп’ютери. Від знайомих дізнався про академію, написав сюди — і мене взяли! 

Після закінчення академії мрію продовжити справу засновників й вкладати свої ресурси в подібні заклади”.

Життя складніше, ніж ІТ

За кілька вулиць розташований другий будинок. Його орендують для випускників, які ще не знайшли роботи або ж працевлаштувалися, але вважають, що наразі не готові покинути академію, — їм потрібно більше часу на адаптацію.

“До нас приходять після життя в інтернаті, років поневіряння на вулицях, після вживання наркотиків, після крадіжок. І тут раптом люди потрапляють у світ IT, — розповідає пан Ігор. — Правила корпоративної культури їм важче зрозуміти і засвоїти, ніж алгоритми в ІТ. А якщо людина не соціалізована, її просто виженуть з компанії, бо вона заважатиме проекту. Тож намагаємося допомогти хлопцям освоїти і комунікаційні навики. У складних випадках залучаємо психологів, які допомагають пропрацювати травми”.

***

Виходжу з будинку з усмішкою. Захоплюють успішні люди, готові жертвувати власними коштами, силами та часом задля росту суспільства. Хочеться вірити, що з роками кількість соціально-відповідального бізнесу в Україні лише зростатиме. 


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua