Це книги, які хочеться перечитувати ще і ще, і ще, і ще

Євгеній Гончаренко, 22 роки, телеоператор та монтажер

Я люблю прикладні книги, дієвість порад яких можна перевірити на собі. “Витончене мистецтво забивати на все” Марка Менсона — саме така. Вона потрапила мені до рук, коли я почав дуже заганятися через роботу. Здавалося, вона накривала мене лавиною, керівники проєктів, у яких я працював, хотіли, аби я заради них звертав гори. Через це я постійно переживав: прокидався з відчуттям, ніби ввечері настане кінець світу, якщо я не встигну виконати своє 1000 і 1 завдання.

І от одного вечора ми з дівчиною зайшли в книгарню. Там я звернув увагу на “Витончене мистецтво забивати на все”. Купив її, хоча ніколи не вірив у силу мотиваційної літератури. 

Книга мені дуже зайшла і відтоді завжди лежить у мене на столі. Не можу сказати, що “Витончене мистецтво забивати на все” — панацея від усіх проблем. Однак книга допомагає зрозуміти, що помилок припускаються всі, успішного успіху не існує, а якщо переживати за все, то зрештою можна з’їхати з глузду. 

Коли мені емоційно складно, я відкриваю цю книгу, читаю декілька сторінок, роблю повільний вдих-видих і йду впевнено вирішувати проблеми.

Еліна Курінна, 21 рік, філологиня та ілюстраторка

Мої настільні книги —  це “Шантарам” Грегорі Девіда Робертса та “Польові дослідження українського сексу” Оксани Забужко. Вони абсолютно різні, але одинаково близькі мені. 

Першу люблю за те, що вона буквально про все — здається, немає теми, яку б автор не зачепив у “Шантарамі”. Для мене це книга-Біблія, я повертаюся до неї у моменти, коли конче потребую відповідей на внутрішні запитання. 

А от Забужко читаю, коли мені зовсім погано. Особливо, якщо є проблеми у стосунках із близькими. “Польові дослідження…” — як хороша подруга, з якою можна разом випити вина і поплакати. 

Тих, хто вперше читає Забужко, від “Польових досліджень…” можуть відлякати її довгі речення — на них більшості складно зосереджуватися. Та я рекомендую все ж докласти зусиль, щоб дійти моменту, коли манера письма відійде на другий план. А от “Шантарам” легкий у читанні. Його раджу всім, а особливо тим, хто шукає у своєму житті гармонію.

Богдана Шульга, 25 років, HR-спеціалістка

Є декілька книжок, які мене настільки вразили, що досі не можу відкласти їх убік. Перша —  “Майстер і Маргарита” Михайла Булгакова. Я прочитала її ще в середній школі. Зараз розумію: що дорослішою я стаю, то цікавіше мені повертатися до певних сюжетів чи діалогів героїв, розкривати нові символи, читати між рядками. Ця книга дає розуміння того, як по-різному може скластися людське життя, і водночас зачіпає багато дискусійних тем: політичних, релігійних, людських взаємин. Я перечитала цю книгу тричі і скоро знову до неї повернуся.

Друга моя настільна книга — “Королева Марго” Олександра Дюми. Вона для мене —  цілковитий релакс. Читаю її щоразу, коли хочеться легкої романтики з нотками пригод. 

А третя — “Книга помилок” Скіпа Прічарда. У ній йдеться про 9 помилок, яких припускається більшість людей. Це наукпоп, написаний у форматі казки, тож читається дуже легко. Я давала її друзям і батькам — всі були в захваті. “Книга помилок”  відкриває очі на такі очевидні, але чомусь непомітні в буденному житті речі! Просто must have для сучасності.

Валерій Антонюк, 23 роки, поет і музикант

Я майже ніколи не перечитую книжок, бо вже не відчуваю захвату від образів героїв чи різкого сюжетного повороту. Але одна книжка таки стала настільною. Це роман Еріха Марії Ремарка “Три товариші” – книга про любов, дружбу та інші цінності, які ніколи не вийдуть із моди. Я завжди згадую уривки з “Трьох товаришів”, коли перебуваю в солодко-тягучому меланхолійному настрої. 

Раджу прочитати цю книгу абсолютно всім, бо Ремарк —  унікальний письменник, правдивий і чесний з читачем. Можливо, для когось вона стане супутницею на вечір чи два, а для когось набуде особливого значення на все життя. 

Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua