Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Розповідь українки, яка працювала над трансформацією парку в Швеції

Розповідь українки, яка працювала над трансформацією парку в Швеції

7 хв на читання
Про що цей текст: 27-річна Аліна Боднар, яка переїхала з України до Швеції, розповідає про роботу в проекті Söderscen та особливості життя у цій скандинавській країні.
Читати повну версію

В Україні я працювала в правозахисній організації “Східноукраїнський центр громадських ініціатив”, керівниця якої раніше навчалися у Швеції за стипендією Visby. Вона і порекомендувала мені податися на стипендію. Visby покриває повну вартість навчання та ще й щомісяця виділяє кошти на проживання. 

Зрештою, я вступила до Лундського університету на магістерську програму “стратегічні комунікації”, яка тривала два роки. Буквально через півроку після вступу в університет я почала працювати студентською співробітницею в організації VentureLab, яка допомагає розвивати стартапи, перетворювати ідеї студентів у проєкти. Там я виконувала обов’язки івент-менеджерки і комунікаційниці. 

Вступаючи до університету, я не ставила перед собою мети залишитися у Швеції. Я свідома того, що в своїй країні із закордонною освітою і досвідом я варта значно більшого, ніж у чужій країні з іноземним бекграундом — емігрант він всюди емігрант. Але так склалася доля, що за деякий час мого перебування у Швеції, я знайшла цікаву позицію в проекті Söderscen, який проводили на території парку Фруторпс. Тож в Україну я не повернулася. Зараз живу в дуже затишному і охайному місті Гельсинбург. 

Söderscen

Я потрапила у проєкт у травні 2020 року. Дізналася про нього з фейсбуку — подруга надіслала мені анонс, у якому йшлося про те, що Söderscen шукає комунікаційника. Я відправила заявку. Хоч швецька — не рідна мені мова, все одно писала мотиваційний лист нею (і, до речі, не давала на перевірку знайомим носіям мови). У листі я пропонувала багато ідей для покращення роботи парку і говорила про те, з ким можна було б зв’язатися, аби залучити до проєкту і зробити його успішним. Думаю, саме мої ідеї і сильна мотивація допомогли потрапити на позицію комунікаційниці Söderscen. Згодом я ще й почала займатися організацією заходів.

Працювала по-різному: часом по 2-3 години на добу, а інколи — й по 5-8. Усе залежало від обсягу роботи, який необхідно виконати. Отримувала я 150 крон на годину. Податкова ставка в нашому муніципалітеті складає 31%, тому фактично я отримувала 112 крон за годину (близько 337 гривень). 

Ми змінювали імідж парку

Оскільки Гельсинбург — прикордонне місто, тут часто стаються сутички між усілякими прикордонними бандами, які стріляють в один одного. Місцевий парк асоціюється з продажем наркотиків та криміналом, а метою нашого проєкту була зміна такого уявлення. Тут нашу ідею називають placemaking —  вона потребує залучення місцевих жителів до різних активностей. Завдяки цьому і відбувається трансформація місця. 

Фінансується Söderscen із місцевого бюджету. Громадськість має можливість пропонувати свої ідеї для проєктів і отримувати на них фінансування. Одним із таких проєктів було створення міні-бібліотеки у парку. Активна гельсинборчанка заповнила форму на нашому сайті, отримала на це фінансування від муніципалітету у розмірі  6,5 тисяч крон (приблизно 20 тисяч гривень). Ця сума покривала витрати на виготовлення бібліотеки, її наповнення. До слова, бібліотека досі є у парку. 

Влітку в парку відбувся захід для батьків з дітьми: ми робили засоби, якими можна стирати мейкап, прати і повторно використовувати. Також із використаних футболок робили сумки. 

Через карантин і концепцію проєкту, яка передбачає залучення багатьох мешканців міста до активностей в парку, ми не могли проводити заходи онлайн. Тому ,щоб не порушувати карантинних обмежень, створювали заходи із мінімальною кількістю людей або за попередньою реєстрацією. 

Дуже тішить те, що за 2020 рік нам вдалося провести трохи більше 70 заходів. Люди вже почали розуміти, що це їхній парк, що вони щось корисне для нього зробили. Особливо відчутно це стало після заходу з масового розмальовування старих стільців і крісел у парку. Якось діти почали їх ламати, і місцеві жителі обурювалися цьому, робили зауваження батькам, щоб ті краще виховували своїх дітей. Тобто почали самостійно захищати парк і дбати про нього.

А ще наші заходи допомогли об’єднувати різні культури. Оскільки Гельсинбург — мультинаціональне місто, відчувається сильна сегрегація між швецькою і арабською спільнотами. Є магазини, куди шведи ні ногою, бо там арабська вивіска, і навпаки. Але на наших заходах збиралися люди різних статей, рас. Тут байдуже скільки тобі років, кому ти молишся і чи молишся взагалі. Всі роблять щось класне разом. Між людьми зникає бар’єр, і це — надзвичайно важливо. 

Так могло би бути і в Україні…

Я 17 років прожила у Тернополі і ще 6 — у Києві. Жахливих парків не було ні там, ні там. Але головною проблемою більшості з них було сміття. І цього можна позбутися, якщо українці збагнуть, що відповідальність за безлад перш за все не на тих, хто прибирає, а на тих, хто смітить. Гадаю, в нас теж були б класні парки, якби люди частіше  волонтерили, а комунальні служби отримували більше фінансування, щоб мати змогу працювати зі спеціальним устаткуванням, а не примітивними засобами. Тоді б їх робота була б ефективнішою. 

Життя у Швеції

У душі я трохи скандинавка. Мені імпонує, що в Швеції ніхто не порушує моїх кордонів. 

*В університеті немає жодної ієрархії: до вчителів і викладачів звертаєшся за іменем, навіть якщо вони професори. Це дуже комфортно. 

*У Швеції, на відміну від України, немає реклами з сексуалізацією, де жіночі тіла продають все. 

*Тут рідко використовують декоративну косметику — хоч я й привезла з дому сумочку зі засобами для мейкапу, за весь час мого перебування тут відкривала її, напевно, тричі. 

*Алкоголь у моєму місті продають лише в одному централізованому магазині, який у будні працює з 10:00 до 19:00, а в суботу — з 10:00 до 15:00. І так у всій Швеції. У звичайних продуктових магазинах можна купити пиво з максимальним вмістом алкоголю 3,5 оборотів. Все решта — або меншої концентрації, або повністю безалкогольне. У  ресторані алкоголь дуууже дорогий. Наприклад, келих вина 150 мл може коштувати 90 крон — 270 гривень. На вулицях тут заборонено вживати спиртне — можна тільки в приміщенні. Цих правил дотримуються і не намагаються якось їх обійти.


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua