Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Я завжди був втомлений, хотів їсти чи спати. Про мої 2 роки навчання у військовому ліцеї

Я завжди був втомлений, хотів їсти чи спати. Про мої 2 роки навчання у військовому ліцеї

7 хв на читання
Читати повну версію

У 10-му та 11-му класах я навчався у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна. За цей час я кілька десятків годин простояв у строю, намарширував на плацу сотні кілометрів і тисячі разів віддав честь. 

Я багато здобув завдяки ліцею. Але якою ціною? Про це хочу розповісти читачам Urban.

Як усе починалося

Перше вересня. На великому плаці вишикувалися майже 600 ліцеїстів у темно-зеленій парадній формі. Я — один із них. Перед нами — натовп родичів, серед якого помічаю свою маму. Вона милується мною і витирає сльози щастя щоразу, коли чує команди: “Рівняйсь! Струнко!”.

Для неї я вмить виріс на декілька років та неймовірно помужнів, хоча насправді так і залишився звичайним школярем. Враження, що я швидко подорослішав,  створює військова форма. Мама не знає, що в мене затерпли плечі, болить спина та німіють ноги. Тіло та розум підказують, що я ще не можу мужньо переносити труднощі. 

Наш розпорядок 

О 7:00 — підйом, 7:10 — масова зарядка, 8:00 — сніданок, 8:30 — уроки, 12:30 — полуденок, 13:00 —  ще трохи уроків, 14:00 — додаткові заняття, 16:00 — обід, 17:00 — вільний час, 17:30 — самопідготовка, 20:00 — вечеря, 20:30 — прогулянка стройовим кроком, вмивання, підготовка до сну, 22:00 — відбій. 

За дотриманням суворої дисципліни в ліцеї слідкують офіцери — командир роти (зазвичай підполковник), кілька командирів взводів (лейтенанти і майори) та старшина. Спочатку здається, що вони — тирани, які дуже хочуть познущатися над хлопчаками. Та з часом розумієш, що офіцери просто роблять все для того, аби кожен з ліцеїстів став справним гвинтиком рутинної системи життя військового ліцею. 

Ми вчилися шість днів на тиждень. Предмети — такі ж, як у звичайній школі. Понад усе ми боялися потрапити у “журнал взводу”. Той, чиє прізвище там вкаже вчитель, втрачає можливість піти у звільнення (залишити межі ліцею в суботу в обід, а повернутися в неділю ввечері). А оскільки у звільнення хотіли піти абсолютно всі (ще б пак: постійно живучи у замкненому просторі, ти розумієш, що звільнення — це єдина можливість хоч трохи відновитись і згадати вільне життя), то “журнал взводу” —  це справжній важіль впливу на ліцеїста. Для мене можливість приїхати додому була справжнім святом, заради якого варто було старатися і бути слухняним ліцеїстом. 

Під час самопідготовки ми робили домашнє завдання під наглядом вихователя. До речі, ця людина — одна з ключових персон при навчанні в ліцеї. Вихователем мого взводу був колишній моряк-підводник, капітан першого рангу. Я його дуже любив: за цікаві історії з його практики; за спокійний бас; за те, що захищав нас у будь-яких навчальних і побутових ситуаціях.

Не можу не згадати про те, що, здається, є головним у ліцеї — порядок. Його там наводять щодня і всюди: у військовому ліцеї немає опалого листя, брудних умивальників чи сяк-так складених особистих речей. Ліцеїст — людина, для якої завжди знаходиться робота: щось прибрати, перенести, поремонтувати. 

Спорту в ліцеї приділяють особливу увагу. Бігати та відтискатися нам доводилося не менше, ніж підмітати плац. Перекладини та бруси тут розташовані по всій території ліцею і навіть у коридорах. Порушення дисципліни, до речі, каралося саме відтисканням.

Далі — про харчування. У ліцеї був чотириразовий раціон: вранці та ввечері давали кашу/макарони з м’ясом, маслом і чаєм; в обід — плов/смажену картоплю, суп/борщ і узвар/компот; у полуденковому меню — молоко та сирні запіканки/булочки. До маминих смаколиків ліцейним стравам було далеко, та загалом — цілком смачно. Я терпіти не міг рис з водою на дні та рибу, але обожнював макарони у томатному соусі з фаршем.

Вільного часу ми мали небагато — лише 30 хвилин на день. Щодня з 17:00 до 17:30 я дзвонив батькам, ходив у душ або купував собі щось солоденьке у буфеті. Також можна було грати у футбол і баскетбол або зустрітися з рідними на КПП.

Про наряд

У добовий наряд ми заступали раз на місяць. Цієї доби на сон було лише чотири години. Увесь інший час треба було слідкувати за порядком. 

Наряд потрібен для контролю за ситуацією: якщо десь виникає займання чи комусь стає зле, черговий миттєво повідомляє офіцера, який оголошує евакуацію чи викликає швидку допомогу. Таке траплялося рідко, але статут є статут.  

Чи насправді там все так суворо?

Спершу здавалося, що тебе постійно утискають і жити в таких рамках неможливо. Та коли процес адаптації позаду, ліцеїсти стають жадібними до часу і починають помічати, наскільки вільно можна жити в цих рамках. Наприклад, контрольну з математики, до якої не встиг підготуватися, можна відстрочити, якщо попроситися у наряд 🙂 

У наряді можна трохи поспати, якщо вивчити звички офіцерів, які теж чергують. А ще за весь наряд можна попереписувати конспекти і зробити домашнє на цілий тиждень! І так можна підлаштуватися під кожен етап життя в ліцеї. Коли в мене це вийшло, я зрозумів — я став тим, ким бачила мене мама ще першого вересня, — сином, який виріс і готовий самостійно вирішувати свої проблеми.

Що мені дало навчання у військовому ліцеї?

Дисципліну, тайм-менеджмент, здатність до самоаналізу і, звичайно, справжніх друзів, які завжди готові виручити. Але якою ціною я це здобув?

Я майже не пам’ятаю днів, щоб не хворів, не був втомлений, не хотів їсти чи спати. Такі труднощі нерідко ламають дітей — 10 моїх товаришів покинуло ліцей після року навчання. 

Звісно, перед вступом кожен учень проходить тести, які перевіряють готовність до таких навантажень. Також у ротах є офіцери-психологи, які слідкують за тим, аби психологічний клімат у взводах і ротах був комфортний. Але це не завжди допомагає витримати режим.

Водночас я переконаний: виховання офіцера саме таким і має бути. І хоч я зрештою обрав іншу професію, я дякую собі за те, що зміг загартувати себе, і дякую ліцею — за важливі уроки життя.


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua