Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Як це — бути молодим науковцем в Україні? (спойлер — дуже непросто)

Як це — бути молодим науковцем в Україні? (спойлер — дуже непросто)

7 хв на читання
Про що цей текст: Міленіали розповідають, чому вирішили займатися наукою, над чим працюють і в яких умовах, та з якими стереотипами про свою роботу зіштовхуються в повсякденному житті.
Читати повну версію

Ірада Юришинець, 23 роки , працює в Інституті фізіології імені Олександра Богомольця НАН України

Бажання пізнавати природу у мене з’явилося ще у школі. Велику роль у зацікавленні цією темою відіграло те, що мої батьки — науковці-гідробіологи. Тож після закінчення школи я вступила на спеціальність “молекулярна фізіологія та біофізика” у Київський академічний університет.

Що я вивчаю?

Я спробувала себе у різних напрямках: досліджувала екологічний стан рекреаційних водойм, займалася розробкою електрохімічних ферментативних біосенсорів, досліджувала скоротливість міометрію у нормі та в патології, з’ясовувала структуру та фізіологічну роль ядерних іонних каналів… 

Зрештою, зупинилася на нейронауках. Зараз мої дослідження зосереджені на моделюванні малої черепно-мозкової травми та аналізі її когнітивно-поведінкових та цитоморфологічних наслідків. Тема дуже актуальна, адже така патологія широко розповсюджена у світі. 

Я вважаю науку мистецтвом пізнання світу. Мабуть, це звучить занадто романтизовано, але такий підхід мотивує, коли зіштовхуюся з рутинною частиною роботи в лабораторіях.

Умови, в яких працюють науковці

Пліч-о-пліч зі мною працює багато молодих людей — кожен над своїм проєктом. Чимало з них зацікавлені у продовженні наукової кар’єри за межами України. Я не засуджую такий варіант розвитку професійного шляху. Зокрема тому, що в Україні погано фінансують наукові установи.

Через банальну відсутність потрібного обладнання та реактивів українським науковцям можуть запропонувати обмежену кількість напрямків для досліджень. Та і середня заробітна плата працівника в установах Академії наук сягає 7-9 тисяч гривень. А об’єм інтелектуальної і часом  фізичної праці — великий. Є і дуже банальні проблеми, які заважають працювати, — як-от відсутність нормального опалення приміщень взимку.  

Тож чи варто дивуватися, що багато молоді вважає невиправданим продовження наукової кар’єри в Україні?

Про факап з кишкою

Якось мене долучили до проєкту, в якому я співпрацювала з хірургами задля розробки однієї технології, що мала бути корисною на операціях. Вони заявляли, що для досліджень готові надати вибірку тварин. Та насправді надали декілька шматочків кишки щура, поділених на ділянки за незрозумілою логікою. 

Півроку я працювала з цим матеріалом. Просила хірургів поповнити вибірку, але вони не хотіли цього робити, поки я не надам їм потрібних результатів. А я не мала де їх взяти без об’єкту досліджень. Тож пів року я провела наодинці з кишкою, не змогла розробити потрібну технологію. І пішла з проєкту.  

До слова, зараз ми з колегами розробляємо платформу для науковців, яка фокусується саме на схожих фейлах. Це має бути неформальне середовище для обміну досвідом. Було б круто змінити ставлення до невдач як виключно негативного явища. Натомість навчити розцінювати їх як цінний досвід. 

Не наукою єдиною

Часто люди думають, що науковці — це люди з обмеженим колом інтересів, зациклені суто на своїх дослідженнях. Це не так. Наприклад, я обожнюю подорожувати (хоч рідко маю нагоду). Люблю читати фікшн і нон-фікшн літературу. Малюю портрети та психоделічні абстракції. Вивчаю історію мистецтв, Месопотамії та цивілізацій Месоамерики та Південної Америки доколумбової ери. Захоплююся шахами, східними єдиноборствами. Люблю дивитися фільми, ходити з друзями у театри та походи, на концерти, рейви та виставки. Маю кота Дарсі, якому 8 років. І мрію про собаку.

*мої улюблені:
книга: “Чи мріють андроїди про електричних овець?” Філіпа Діка
пісня: Van der Graaf Generator — Killer
фільм: “Місяць” режисера Данкана Джонса
заклад: кав’ярня “Плед” на Подолі в Києві
страва: піца


Олексій Болдирєв, 37 років, працює в Інституті фізіології НАН України

З дитинства я обожнював спостерігати за комахами і павуками. Мріяв відкривати нові їхні види. Хотів вступити на “зоологію” в університет. Та вона чомусь була непрестижною. Тому я обрав незрозумілі для мене тоді молекулярну біологію й біофізику. 

Що я вивчаю?

Я досліджую, як функціонують організми тварин на молекулярному рівні. Для цього вивчаю електричні та хімічні механізми “спілкування” клітин між собою. Є великий запит на створення технологій впливу на ці молекули, адже порушення синтезу нових білків чи роботи вже створених призводять до захворювань. Мене також цікавить походження цих складних механізмів, їхня еволюція у різних тварин.

Про геронтократію та чиношанування

Колективи в Інституті фізіології НАН відносно молоді, адже чимало старших науковців емігрували або залишили науку через скорочення штату працівників, яке відбувалося впродовж останніх 10 років. Та керівниками дослідницьких установ все одно зазвичай є науковці старшого віку. Те, що в Україні не існує вікових обмежень для керівних посад у науці, призвело до геронтократії — влада зосереджена у руках людей, які часто за віком і станом здоров’я не здатні активно працювати. 

В українських університетах і академіях наук існує система чиношанування, за якої формальні досягнення (вчені звання, посади, державні нагороди) цінуються більше, ніж власне наукові. Молодим ученим, які незгодні зі застарілими правилами і пропонують новації, часто просто затуляють рота, кажучи: “Це не ваша справа, робіть експерименти та публікуйте статті”.

Науку треба популяризувати

Цим я з колегами займаюся вже більше 10 років. Двічі на рік у різних містах України проводимо “Дні науки” і “Наукові пікніки”, на яких знайомимо з українськими вченими і демонструємо відвідувачам наукові експерименти чи презентації. Також заснували портал “Моя наука”, де дослідники розповідають про складні наукові проблеми зрозумілою пересічним читачам мовою. За 10 років нашої діяльності українське суспільство почало більше цікавитися наукою та науковцями. 

Та стереотип, що українські науковці — старигани, які п’ють чай у лабораторіях радянських часів, досі існує. Наша наука потребує підтримки суспільства, держави й бізнесу. Тоді молодь матиме можливість проводити якісні дослідження, створювати нові технології, які зможуть поліпшувати життя багатьох людей. 

Моє життя — це наука і подорожі

Для мене наука — це заняття, не розділене на робочий та неробочий час. Вона зі мною постійно. Навіть у подорожах — я думав про неї у Полтаві, Івано-Франківську, Дрогобичі, Хусті, а також Гайдельбергу, Стамбулі, Амстердамі, Сінгапурі, Таллінні, Салоніках, Бахчисараї, Сан-Хуані, Аль-Айні, Шкодері. Як бачите, подорожі — теж велика частина мого життя 🙂

*мої улюблені
книга: “Моя родина та інші звірі” Джеральда Даррелла
пісня: Queen — Innuendo
фільм: “Добрі передвісники” режисера Дугласа Маккіннона
заклад: Any hawkers in Singapore
Страва: будь-яка, де є морепродукти і сир


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua