Хочеш поділитись цим текстом у соцмережах?

Як я вчила себе та інших приймати компліменти і що з цього вийшло

Як я вчила себе та інших приймати компліменти і що з цього вийшло

5 хв на читання
Читати повну версію

Все почалося з однієї невинної розмови. Якось ми з подругою вели на кухні душевні бесіди на сокровенні теми. Тоді я поділилася: “Відчуваю, що мені в житті бракує похвали і компліментів”. Далі розмову понесло в інше русло. І от в один момент подруга замовкла, а після паузи сказала: “Ти дуже талановита дівчина”.

“Я? Та ти що! Талановита? Ну може щось і вмію, але ж не настільки, —  заторохкотіла я навіть дещо агресивно. — Ось люди, які видають власні книжки, проводять виставки в галереї, — це таланти. А що я?”

Закінчивши свою тираду, я спіймала на собі спантеличений погляд подруги і просто очманіла! Оце так: вона мені — комплімент, а я його одразу ж відбиваю, наче м’ячик ракеткою. То, може, я завжди так сприймаю компліменти? І насправді мені їх кажуть, просто я цього навіть не усвідомлюю? 

Того вечора я вирішила вчитися приймати похвалу і частіше робити людям компліменти. 

“У вас дуже красива сорочка”

У трамваї я побачила дівчину в неймовірно красивій смугастій зелено-блакитній сорочці. Дві зупинки я не могла відвести погляд від її одягу, а ще три — наважувалася сказати комплімент. Мені пощастило, що незнайомка виходила на моїй зупинці, тож я підійшла до неї на вулиці і ввічливо сказала: “У вас дуже красива сорочка”.

Дівчина нажахано вирячила на мене очі, а потім, не промовивши ні слова, помчала, кілька разів обернувшись, щоб перевірити, чи раптом я її не переслідую. Мене це здивувало. Я ж щиро зробила комплімент. 

Згодом я зрозуміла, чому в дівчини виникла така реакція.

Критикувати ми вміємо, а хвалити?

У нашому суспільстві не заведено робити компліменти, тим більше — незнайомим людям. Думаю, це пов’язано з тим, що багатьох із нас батьки хотіли не перехвалити. Критикувати — ось це скільки завгодно. Пригадую, якось моя перша вчителька побачила, як у мене добре виходило малювати. “Молодець!” — сказала захоплено. А коли за декілька хвилин я провела неакуратну лінію, вона розчаровано додала: “Ну от, перехвалила…”

Здається, ось це бажання не перехвалити перетворило звичайний комплімент на щось, що насторожує. І тепер на похвалу ми реагуємо як завгодно —  віднєкуємося, соромимося, злимося, підозрюємо, що нас хочуть надурити. Таких, хто приймає її з усмішкою і щирим “дякую”, — зовсім мало. 

Я — молодець!

Щоразу, коли мені казали приємні слова, я старалася не відбити їх тією ж ракеткою. І лише за деякий час навчилася тішитися похвалі і дякувати за неї. Я почала помічати, що насправді компліменти мені роблять доволі часто — за стиль одягу, хвилясте волосся і хист до випічки (мама дуже хвалить мої бісквіти). 

Я вирішила, що моя місія — нести компліменти у маси 

Якось у парку я побачила кількох подруг, які жваво щось обговорювали. Одна з них була одягнута у класні штани з цупкої тканині, які вдало підкреслювали її фігуру. І я вирішила дати волю спонтанному компліменту: “Привіт! Не знаю, де ви купили ці штани, але вони сіли на вас просто ідеально”, — сказала я усміхнено.

Ця дівчина від мене не втікала. Вона усміхнулася у відповідь і знітилася, не знаючи, що відповісти. Та момент ніяковості перебило щебетання подруг: “Ми ж казали тобі, а ти не вірила!” Я відчула, як однією фразою додала дівчині впевненості. “Ну от, щойно ці штани себе окупили”, — відповіла вона мені.

А нещодавно, лікуючи зуби, я помітила, що в напарниці моєї стоматологині дуже красива форма брів. Знайшовши слушний момент, я сказала про це. “Та ні, я ж “зробила” їх ще пів року тому, вони вже неакуратні”, — отримала я у відповідь ракеткою.

Якось на одному концерті мою увагу привернув молодий піаніст, який так майстерно грав! Це було дуже щиро і чуттєво! Я вирішила сказати йому про це, коли перетнемося віч-на-віч.

 “Ти — неймовірний!” — відверто сказала йому після концерту. Його карі очі округлилися, а густі брови піднялися високо. І ось музикант, який ще пів години тому творив неймовірну музику, знітився, сховав руки у кишені куртки і сам, наче зменшився у розмірах. “Але ж ми навіть не знайомі. Ти маєш на увазі — як людина чи як музикант?”. “Я просто бачила, як ти класно граєш”, — відповіла я. Тоді його брови розслабилися у блаженній усмішці і він щиро подякував”.

Тієї миті я відчула, як комплімент може окриляти. 

Тож випустіть нарешті з рук ту ракетку.


Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua