“За три години можна заробити як сто, так і десятки тисяч доларів”. Про роботу івент-мейкера

Я родом із кримського селища Чорноморське. Зараз живу в Івано-Франківську. Як і більшість ведучих, починав із КВК. Коли мені було 14, мене помітили “зірки” нашої школи та запросили у команду “Люди в чорному”. Там я грав різні ролі — від далекобійника до австрійського композитора Сальєрі. Глядачі знали: якщо я на сцені, то точно щось “відмочу”. Ми з командою навіть стали бронзовими призерами в області, нас запросили в Ялту до Маслякова, але зі спонсорством тоді не склалось.

Одного разу ми виступали у Домі культури рідного селища. Був повний зал, прийшли поважні люди з мерії та райадміністрації… Ми тоді дали реальний концерт! Я грав головну роль — дирижера, що був на піку нервового зриву через своїх “підопічних”, які створювали форс-мажорні ситуації. Мама плакала на моєму бенефісі! 

Після концерту до мого батька звернулись одразу два місцевих ресторатори-конкуренти — з пропозицією мого працевлаштування (я ж був неповнолітній, навчався у десятому класі).  Кажуть, вони навіть сварились за мене!

Я обрав диско-бар, розташований на пляжі Чорноморського. Працював там разом зі своїм другом по КВК та однокласником Женею: ми були і ведучими, і діджеями, а іноді й техніками-електриками! Наш заклад працював до третьої години ночі, тож ми приходили о 20-21.00, спершу крутили музон, а десь опівночі робили конкурси (наприклад, хто швидше збере у залі всі предмети на літеру “С”).

Працювали ми з Женькою ніч через ніч, підміняли одне одного. Вдень, звісно, спали на уроках. Учителі ставилися із розумінням та іноді навіть вели урок пошепки: ми ж були “нічні трудяги”! До слова, заробляли ми на той час близько 30-50 гривень за ніч. 

У ті роки виник і мій творчий псевдонім — МС Bakla, який походить від прізвиська “Баклажан”. Так мене називали друзі, бо якось влітку я згорів настільки сильно, що моя шкіра мала майже фіолетовий відтінок! Згодом товариші вирішили, що “Баклажан” чи “Баклан” звучить не дуже гарно, і вирішили називати мене просто “Бакла”.

“Я зібрав друзів на прощальну вечірку з МС Bakla”

Попри такий графік, школу я закінчив добре: не вистачило одного балу до отримання срібної медалі. Коли настав час вступати до вишу, я обрав юридичний, але завалив іспит із права. Вступив аж наступного року до філії Івано-Франківського нацуніверситету нафти і газу у Севастополі. Був старостою групи та ведучим студентського радіо, навіть отримував президентську стипендію! А на вихідних продовжував співпрацю з диско-барами.

Після перших двох курсів навчання я мав проходити практику в Івано-Франківську. І ось у 2006-му зібрав друзів на прощальну вечірку з МС Bakla.

“Ваш контракт чекає чорнил”

Майже відразу після переїзду у Франик, у вересні, до мене звернувся мій одногрупник (теж діджей) з проханням провести спільну вечірку. Моя реакція: “Блін, Сєрий, як? Я ж обіцяв вчитись!” А він мені: “Та однюсіньку вечірку!” Врешті ми зібрали аншлаг у місцевому клубі. І на наступний день керівництво клубу запропонувало мені співпрацю.

Коли я йшов на зустріч із потенційними роботодавцями, думав: “Як би культурно відмовити? О, оголошу “кусючий” гонорар”. Та їх це не злякало. “Ну, Бакла, ваш контракт чекає чорнил!” Ми підписали договір працевлаштування. 

Як з’ясувалося згодом, я став одним з найбільш високооплачуваних резидентів цього клубу (тобто працював там на постійній основі, а певний відсоток від заробітку отримував клуб). До  2017 року я спробував резидентство у різних ТОП-клубах Франківська.

“Я майже спалив мости”

У 2013 році почав задумуватися: скільки я буду тусити на вечірках? Максимум до 40 років, а що далі? Треба зайнятися серйозною справою — я ж інженер за освітою! Тому вирішив залишити справу ведучого та повернутись додому, до Криму, працювати за освітою (інженер з видобування нафти й газу на морі). Підготував усі необхідні документи, майже спалив мости… Тоді ж у Києві розпочалася Революція Гідності. 

Окупація Криму, війна на Донбасі… Ці події дуже вплинули на мене. Я втратив натхнення до веселої роботи.

Лише за півтора-два роки продовжив працювати ведучим та організатором вечірок. Потихеньку почав прокидатись. І зрозумів, що хочу і мушу бути ведучим, остаточно і “без вороття”.

“Ведучому треба не лише бути в курсі нового, а ще й жартувати з цього” 

Після більш ніж 10 років “роботи на дядю” я вирішив працювати на себе сам. Як же це круто! Тепер проводжу від одного до чотирьох івентів на тиждень, виїжджаючи у різні міста України. 

У мене є свій “кістяк” — план програми, до якого завжди додаю побажання замовника. Це як зводити будинок: початок-застілля-танці — це фундамент-стіни-дах, а декор — це актуальність та “сучасність” програми. Ми узгоджуємо план заходу, але бувають і вставки експромту — виходить навіть краще.

Я завжди уточнюю у замовника вікову категорію гостей, адже мушу задовольнити і тих, кому 20, і тих, кому за 60. 

Щоб імпровізувати, необхідно бути на крок попереду. В часи соцмереж люди швидко дізнаються про нове. Тому ведучому треба не лише бути в курсі новинок, але і дати їм свою оцінку, пожартувати, порівняти… 

Кожен івент має бути кращим, ніж попередній: я завжди проводжу “роботу над помилками” та удосконалюю свій матеріал. Час від часу змінюю і зовнішній образ, бо “за одягом зустрічають”. А я маю бути цікавим. 

Скільки заробляють ведучий івентів, діджей та МС?

Усвідомлення того, що я можу добре заробляти на проведенні корпоративів, прийшло тоді, коли сам оплатив курс навчання в університеті. Звісно, за 20 років моєї роботи ведучим цінова політика змінилась. 

У цілому МС заробляє майже так само, як і діджей. Наприклад, діджей-резидент клубу може заробити за ніч 500-800 гривень, а на “гастролях” — від тисячі до чотирьох тисяч за 3-4 години роботи. На свята ціни договірні та часто вищі у 2-3 рази.

Щодо ведучого івентів, то ціна залежить від багатьох факторів: популярність, досвід, робота на закордонних івентах, співпраця з медіа, власне програма заходу та її інтерактивність. Ведучим може бути і місцевий вуйко, і зірка телебачення. Тому за три години можна заробити як 100 доларів, так і десятки тисяч євро. 

За рік я можу провести від 30 до 50 івентів. У сфері є “сезон”. Міжсезоння  — це піст, коли люди гуляють не так масштабно. Планувати графік мені допомагає мій напарник — діджей, звукорежисер, а за сумісництвом — менеджер та піарник Володя.

Клієнтів знайти нескладно —  на мене працює “сарафанне радіо”, коли люди кажуть: “Нам вас порадили”. Крім того, зараз ведучих шукають на сайтах весільних агенцій, в соцмережах, на сайтах оголошень. 

 “Ніякого алкоголю на роботі”

Щоб не зіштовхнутись із професійним вигоранням, часто змінюю програму роботи, додаю туди щось цікаве не лише для публіки, а й для себе. Також мене дуже заряджають сімейні подорожі — вони позитивно впливають на мою роботу.

Погані думки я завжди залишаю вдома. У мене є такий лайфхак: перед початком івенту виходжу на пів години у безлюдне місце, де можна помовчати, побути наодинці та налаштуватись на вечір.

Часто кажуть, що люди, які працюють вночі — “сови”: сплять до обіду, а потім до вечора ходять наче зомбі. Та це не так. Якщо після івенту я лягаю спати о п’ятій ранку, то буду цілком нормально себе почувати після шести годин сну. І наступного дня навіть можу збиратися на ще один івент! Але для цього я дотримуюся власного табу: ніякого алкоголю на роботі, бо наступний день буде викреслений.

А ось нетверезі гості на корпоративах — не завжди погано. Часто вони стають справжніми Санчами Пансами: під час підводки або історії можна посилатися на них, запитувати їхню думку. 

Порадити тим, хто хоче стати ведучим 

1. Щоб бути ведучим в Україні, треба оформити ФОП, хоч багато хто і вважає це формальністю. Я за те, щоб в Україні ввели ліцензію на такий вид діяльності, як закордоном. Бо стати ведучим —  це не просто купити мікрофон.

2. Працювати на себе — значить вкладатись у рекламу, шукати івентагенції та “зв’язки” серед тих, хто так само займається івентами. 

3. Шукайте джерела натхнення. Наприклад, я надихаюсь, коли дивлюсь на зірки. 

4. Мріяти — це добре, але чимшвидше починайте діяти. 

5. Не шукайте собі кумирів, не копіюйте.

6. Не бійтесь помилок. 

7. Пам’ятайте: ніхто не реалізує ваші ідеї краще за вас самих. 

Мої улюблені:
фільми: “Достукатися до небес” Томаса Яна, “99 франків” Жана Кунена, “1+1” Олів’є Накаша та Еріка Толедано
пісні: “Are you with me” — Lost Frequencies, “In the end” — Linkin Park, “Старі фотографії” — “Скрябін”.
страва: риба, приготована на грилі або в духовці

Підписуйся на Urban
в Instagram: https://www.instagram.com/urban.for.millenials/
в Facebook: https://www.facebook.com/urban.for.millenials
в Telegram: https://t.me/urbanua